Історія гончарства
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Кераміка
кераміка гончарський
Багаті гончарськими глинами надра України. Вони досить рівномірно розташовані майже по всій території республіки. Споконвіку ними користувались майстри народної кераміки. Мистецтво паленої глини акумулювало творчий досвід поколінь. Кожна епоха залишала нам шедеври, які хвилюють естетичною насолодою, виявом людської творчості за законами краси. Тут і вишукані релігійні орнаменти неолітичної кераміки, і неповторні за формами та розписами витвори так званої мальованої трипільської кераміки епохи міді, і різноманітність граціозних форм епохи бронзи. Тут і рельєфна орнаментика епохи заліза, шедеври ранньословянської кераміки з її витонченими формами і таємною семантикою малюнків, і досвід у застосуванні кераміки для потреб монументального мистецтва епохи Київської Русі.
Українське середньовіччя позначене такими важливими технологічними нововведеннями, як застосування ножного гончарського круга, зародження складної системи підполивних розписів, виробництво кахлів з багатою системою рельєфного та кольорового оформлення.
Ця спадщина традиційних форм, незліченність орнаментів, пластичних та кольорових засобів, надбання народної скульптури, а в цілому система творчих методів, позначених духом ремесла, все це було сприйняте, використане і збагачене у творчості сільських гончарів XIX та XX ст., виявленої у відомих осередках, в досягненнях уславлених митців нашого часу.
Виробництво сучасної народної кераміки визначають традиційність з притаманною їй системою художніх образів, а також індивідуальність пошуків у межах збереження локальних творчих канонів. Ці ознаки характерні як для тих майстрів, що працюють на виробництвах народних художніх промислів та заводах художньої кераміки, так і тих, що займаються керамікою індивідуально, інколи на базі організованих виробництв. Якщо перша форма діяльності розрахована на масове тиражування зразків традиційної кераміки декоративно-ужиткового характеру, то окремі майстри забезпечують малосерійний випуск керамічних виробів. Тому індивідуальна діяльність, хоч кількісно і незначна, залишається важливим фактором у справі розвитку цього виду народного мистецтва.
В наші дні існують десятки осередків, де зявляються не тільки ужиткові предмети, а й речі високого художнього звучання, їх автори неодмінні учасники обласних, республіканських та всесоюзних художніх виставок, закордонних конкурсів, ярмарок.
У гончарських селах побутують різні за технологією та художніми ознаками види кераміки: неполивяна природного кольору та сіра димлена, повязана з відновлюючим (безкиспевим) випалом. У багатьох осередках звертаються до під-поливних ангобних розписів, які характерні і для всіх сучасних майолікових виробництв республіки. Популярною залишилась і керамічна пластика іграшка та скульптура.
Серед сучасних українських гончарів найчисленнішу групу становлять ті, хто займається виготовленням традиційного неполивяного посуду та деяких видів декоративно-ужиткових виробів, випалюваних у звичайному окислюючому вогні, де глина набуває природних барв від ясно-жовтої, рожевої до оранжевої і цеглясто-червоної. Ці вироби мають специфічні художні якості: стриманий колорит, вишуканість силуету. Глечики, дзбанки, вузькогорлі посудини, горщечки для квітів у своїх формах мають багато локальних відмінностей від видовжених на Лівобережжі до присадкуватих на Поліссі й Прикарпатті. Вироби ці здебільшого розписані кольоровими глинами (ангобами), які майстри самі готують з місцевих глин. Це біла побілка, червона червінка та руда описка, які в рідкому стані накладаються при обертанні сирого предмета на крузі переважно за допомогою пірїнки.
Мальовничістю композиції славляться твори с. Адамівка (на Хмельниччині), вкриті орнаментальними смугами і площинами із зображенням квітів, птахів та :шірііі, які створюють О. Я. Пиріжок, І. О. Наглій, Ф. М. Матущак. Геометризовані орнаментальні смуги прикрашають посуд і миски, які відзначав стримана краса, вивірена досвідом поколінь гончарів цього осередку.
Рудою опискою прикрашають неполивяпі вироби також в центрах, де переважай підноливна техніка, в селах Оціниш, Васильків, Дибинці, Вільхівка. Традиційний вид неполивяних виробів - сіра (сива, накурена, чорна, димлена) кераміка. У першій полонині XX ст. її виробляли більш як у 30 осередках. Нині вона створюється в окремих селах Чернівецької, Івано-Франківської, Житомирської, Київської, Сумської, Львівської, Волинської областей. Система випалу сірої кераміки не допускає кольорових розписів, її орнаментика тональна або рельєфна. Характерними лише для сірої кераміки с лиско пані орнаменти, що виводяться твердим предметом на підсушених стінках. Широкі смуги, риски, спіралі, решітки вільною канвою вкривають усю поверхню виробу і n залежності від кута освітлення стають або світлішими, або темпі-шини.
Провідні майстри цього виду розпису І. М. Каченюк та С. О. Назаренко з с. Царівка (Житомирщина), В. І. Архимович та В. В. Бакусевич з с. Гавареччина (Львівщина). Найяскравіше це мистецтво виявляється у діяльності гончарів з с. Коболчин (Чернівецька обл.), де І. Мазур та інші створюють сиві миски, банки, глечики, гладуни, горщики, ринки, макітри, квіткарі, гаваноси великі горщики з двома ручками або без них, свищики, які десятками тисяч викопуються щорічно на замовлення Художнього фонду У PCP і згодом знаходять збут у нашій країні ?/p>