Історія вексельної форми розрахунків
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
? визнання передатного напису недійсної. Винуватець несплати тільки піддавався встановленому штрафу. При цьому гербовий збір сплачувався трьома засобами.
Перший засіб передбачав покупку спеціальних "Вексельних паперів для боргових зобовязань", випущених у 14 розрядах на різні суми векселів від 40 до 30000 рублів золотом. Надписувати вексель було необхідно на бланку тільки рівної або меншої гідності. При цьому якщо вексельна сума перевищувала 30000 рублів, те її розбивали на декілька сум.
Другий засіб полягав у безпосередній сплаті гербового збору в місцевому фінансовому відділенню або відділенню державного банку, які видавали спеціальну квитанцію, що прикріплюється до векселя.
Третій засіб полягав у покупці спеціальних гербових марок. Марки наклеювалися на вексель і погашалися або підписом, або штемпелем.
Банківська структура при НЕПі обмежувалася існуванням одного державного банку СРСР із множиною філій у всіх містах. Всі філії державного банку активно практикували врахування векселів підприємств.
Векселя до врахування давалися підприємствами разом із реєстрами, що були двох кольорів: білі - для місцевих векселів і рожеві - для іногородніх. Банк, прийнявши по реєстрі векселя, перевіряв їх на формальну відповідність вексельному законодавству. У випадку виявлення такого не відповідності векселя викреслювалися з реєстру.
З реєстру також викреслювалися векселя з місцем платежу, де немає заснування державного банку або до терміна яких залишилося занадто мало часу для їхньої своєчасної пересилки в місце платежу. Потім векселя перевірялися по "Покажчику протестів" і виключалися ті з них, що були підписані особами, що припустили раніше векселя до протесту. Векселя, що залишилися, аналізувалися більш старанно.
По-перше, зясовувалося, чи не подають дані векселя листування (копію) колись облічених векселів; чи не є вони зустрічними векселями або векселями родинних фірм; чи немає в переліку векселів осіб, обтяжених значними боргами, чи немає векселів, у яких до терміна платежу залишається більше часу, чим це прийнято в нормальному торговому обороті. Особо аналізувалися векселя, виписані на круглі цифри, тому що реальні угоди вкрай рідко полягали в круглих цифрах. Якщо в результаті перевірки виявлялися приятельські або зустрічні векселя, необхідно було про них повідомити в Центральне управління банку, що заносило підприємства, що їх видали, у спеціальні ("чорні") списки. Згодом таким підприємствам обмежувалися кредити або приймалися інші санкції.
Державним банком були розроблені єдині ставки по урахуванню векселів, що коливалися від 9 до 16% у залежності від терміна врахування і виду векселів. Всі облічені векселя заносилися в спеціальну книгу. І, як векселедавцям, так і предявникам направлялося про це спеціальне повідомлення.
У випадку несплати векселя, він опротестовувався приблизно також, як і в даний час. Проте, нотаріальні контори, що чинили протест, повинні були щотижня сповіщати про це в місцеві відділення Державного банку. Потім ці зведення пересилалися у Відділ Кредиту Правління Держбанку, що регулярно випускав "Покажчик протестів по СРСР".
Крім врахування векселів Державним банком практикувалася видача онкольних позичок до запитання під забезпечення векселями. До векселів, прийнятим у забезпечення, подавалися особливі вимоги. По-перше, від моменту предявлення векселя до його погашення не повинно було залишатися більш шести місяців. По-друге, кредит видавався на суму, що складає не більш 75% від суми валюти векселів. У третіх, векселя, що знаходяться в якості забезпечення, інкасувалися самим банком, і їхній обмін не припускався.
При оформленні онкольної позички клієнту відкривався спеціальний рахунок, а самий клієнт одержував розрахункову і чекову книжки. У розрахункову книжку записувалися банком усі прийняті гроші і ті, що видаються в забезпечення (векселя). Чекова книжка служила для одержання грошей із рахунку. Ставки по онкольних позичках коливалися від 9 до 15% у залежності від терміну позички і клієнта. Але вексельне обертання проіснувало не довго, у 1930 р. фінансова реформа ліквідувала комерційний кредит, а з ним і вексельне обертання. Проте, частково вексель зберігся, тому що СРСР продовжував брати участь у міжнародних операціях. У 1936 р. Радянський Союз приєднався до міжнародної Женевської вексельної конвенції, а вексельні відносини регламентувалися Положенням про переказний і простий вексель, затвердженому ЦВК РНК 7 серпня 1937 р. Перші спроби відродження вексельного обертання були почати в жовтні 1988 р. Промбудбанком СРСР у рамках експерименту, що проводився ним. Але остаточно вексельне обертання почало затверджуватися в країні з 1990 р., із прийняттям "Положення про цінні папери", що закріпило використання векселя у внутрішньому платіжному обороті.
Після розпаду СРСР впровадження вексельного о6ертання в господарський оборот країн СНД стало здійснюватися ними самостійно на їх власній нормативній базі.
Так, відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" (ч. 5 ст.24) передбачається, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями відсотків за користування цим відсотком.
У звязку з цим виникнула необхідність оформлення таких договорів векселями. Для рішення цього питання Верховного Рада України 17 червня 1992 року прийняла постанову "Про застосування векселів у господарському обороті в