Історія вексельної форми розрахунків
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
?в і передбачало особливу, полегшену процедуру розгляду вексельних суперечок. І в даний час законодавство багатьох країн для розгляду справ по зобовязаннях у вексельній формі, установлює прискорений і спрощений процесуальний порядок, особливий вексельний процес. У силу цих обставин за допомогою векселя стали оформлятися крім зобовязань, повязаних із переказом грошей, іншого роду зобовязання, насамперед, ті що випливають із кредитних відносин. Так зявився простий вексель, що, поряд із звичайною діловою розпискою, став використовуватися для оформлення зобовязань за договором позики.
Поступово, із розвитком і ускладненням ринкових відносин, функції векселя як засобу переказу грошей поступово утратили своє значення, але незмірно виросла його роль у сфері кредитно-розрахункових відносин. Насамперед, вексель стає найважливішим, надзвичайно зручним, універсальним кредитним документом, незамінним для оформлення кредитних відносин між постачальником і одержувачем, експортером і імпортером, кредитором і позичальником. Можливість полегшеної переуступки права вимоги за векселем іншій особі за допомогою передатного напису або довіренням у випадках, передбачених вексельним законодавством, дозволила істотно розширити коло учасників вексельного обороту. Оскільки тим самим векселем у процесі обертання стало можливим погасити цілий ряд грошових зобовязань, вексель стає не тільки інструментом кредиту, але і зручним, широко застосовним засобом платежу, сурогатом грошей.
До XIV сторіччя вексельні відносини одержали широке поширення у всій Європі. Вексель поступово перетворювався в узвичаєний засіб взаємних розрахунків і платежів. Їм користувалися вже не тільки торговці і мандрівники, але також і духівництво. До кінця XVI сторіччя, завдяки старанням італійських банкірів, були закладені основи вексельного права, а самий вексель набув строго установленої форми. У 1569 р. у Болоньї був прийнятий перший, вексельний статут. Проте по цьому статуті ще не можна було передавати вексель іншій особі. Протягом наступних років вексель усе більш починає одержувати сучасні обриси.
На початку XVII сторіччя на ньому зявляється особлива позначка, - "індосамент" (від італійського in dosso.- зворотний бік, італійські банкіри ставили передатний напис на звороті векселя), що дозволяє передавати його іншій особі. Перша звістка про індосамент відноситься до початку ХУ11 ст. ( у Pragmatica Неаполя 1607 р., де міститься заборона індосаменту). Індосамент був остаточно визнаний і повноправно закріплений в Ордонансі Людовика Х1У (1673 р.) і майже одночасно (у 1682 р.) - у зразковому для того часу Вексельному Статуті Лейпцигу. Індосамент визволив вексель із рук банкірів і передав його у розпорядження торгівців як знаряддя торгового кредиту. З того часу головна функція векселя - покривати платежі, відстрочені (кредитовані) при покупці товарів, і таким чином сприяти обігу грошей (цінностей).
У XIX сторіччі в Німеччині вексель набуває значення абстрактного зобовязання прийняттям Загальнонімецького Вексельного Статуту (1848 р.), по якому вексель дозволялося використовувати у відриві від торговельних угод, виключно як борговий цінний папір. Саме цей статут брався за основу вексельного законодавства Швеції у 1851 р., Фінляндії у 1858 р., Сербії у 1860 р., Бельгії у 1878 р., Норвегії у 1880 р., Італії у 1882 р.
Це дозволило йому в сфері товарного обороту замінити готівку і стати засобом оформлення кредиту, наданого в товарній формі. Найбільше застосовуваною операцією з векселями стало їхнє врахування в банку до закінчення терміну погашення. За наданий у такий спосіб кредит банку стягували обліковий відсоток.
Таким чином можна виділити три основні етапи в історії векселя:
- Перший період - італійський, який зник, передавши вексель для подальшого розвитку другому періоду;
- Другий період - французький (індосамент). Найважливіша памятка французького періоду - це Code de Commerce (1808 р.).
- Третій період - німецький. Його найважливіший твір - Загальнонімецький Вексельний Статут (1847 р.) - модель, з якої копіювалися сучасні вексельні закони.
У Росії поява першого вексельного статуту в 1729 р. повязана з діяльністю Петра I, який через безладдя пошти та небезпечність доріг, знайшов можливість застосувати векселі для переказу казенних грошей з одного міста в інші міста за участю купців. Вексельний Статут, введений 16 травня 1729 року був виданий розпорядженням уряду у вигляді твору на російській та німецькій мовах. В основу цього статуту покладені німецькі вексельні статути того часу, тому вся термінологія була німецькою. Вже при Петрові 11 векселі в Росії стали поділятися на казенні та приватні.
Розвиток господарського життя країни привів надалі до прийняття ще двох вексельних статутів у 1832 і 1902 р.( вступив в дію з 1 січня 1903 р.). Останній був розроблений російськими правознавцями і, на відміну від попередніх, що копіювали західні положення, відбивав піввіковий вітчизняний досвід. Цей статут проіснував без змін до 1917 р. Після революції потреба у векселях виникнула з розвитком НЕПу, і в 1922 р, радянський уряд прийняв Положення про векселі.
Цим положенням вексельне обертання регулювалося практично протягом 10 років. Векселя виписувалися зазвичай у твердій валюті - золотих рублях. Вексель мав силу тільки після оплати гербового збору, що оплачувався при самому написанні векселя, а не згодом. Гербовим збором оподатковувалися й індосаменти, несплата його в цьому випадку не спричиняла за собо?/p>