Історіософські новації ХІХ ст.
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
чна формація для Маркса був синонімом того, що в тогочасній історіографії (від Бокля до Моргана) визначалось словом цивілізація, тобто суспільством європейського типу на відміну від традиційних суспільств.
Будучи насамперед істориком економічних відносин, Маркс бачив
своє завдання в тому, щоби простежити не тільки логічно, але й історично
процес перетворення товару в гроші і навпаки. Минуле цікавить його пере
важно з погляду економічного процесу, але він не претендував на всеохоплююче пояснення цим минулого. Свою періодизацію історії Маркс будує згідно логіки розглядуваного ним предмета, що не виключає існування періодизації за іншими критеріями.
Суспільство як предмет історії у філософії позитивізму
Ідеалістична філософія, яка протягом тривалого часу створювала підґрунтя для світогляду, виявилась неспроможною боротися із раціоналізмом, на допомогу якому прийшли природничі науки, вражаючи сучасників своїми відкриттями. В атмосфері господарського, технічного піднесення і політичного розвитку великих держав Заходу точні й природничі науки оволоділи думкою, використовуючи методологічні вказівки позитивістської філософії, сформульовані в 30-х рр. її основоположником О.Контом (1798-1857 рр.). Головна ідея французького мислителя полягала в тому, що істинне знання про дійсність може бути отримане лише дослідним, позитивним шляхом. Для історичної науки поширення позитивізму означало нові основоположні установки, які зближували її з точними науками. Увівши до свого методологічного арсеналу ці методи, історична наука повинна була відшукати природні закони історії для створення істинної, універсальної, загальнолюдської історії. Предметом історії проголошувалось суспільство тобто культурна цілісність народу. Головна категорія філософії історії розвиток розумілась як сукупність одиничних елементів і сконструйованих за природничими законами їх змін, що виводились із порівняння численних одиничних процесів. Зрозуміти їх можливо було лише засобами, виробленими природничими (позитивними) науками. Історія повинна була обмежитись описом зовнішньої структури явищ, ігноруючи їх суть.
Філософія історії позитивізму розглядала категорії загальне і одиничне, універсальне, розвиток з позицій, протилежних німецькому історизмові. Історичний інтерес переносився на загальне, індивідуальному ж відводилась другорядна роль. Окремі індивідууми, великі особи в історії розглядались лише як продукт свого середовища. Це призводило до соціологізації історії, заміни індивідуальної історії колективною історією без імен, за висловом Конта.
За класифікацією О.Конта, де всі науки розмежовувались на конкретні, описові й абстрактні, або загальні, історія відносилась до наук першого класу. її призначення поставляти матеріал для соціології, тобто для теорії історії і суспільства в цілому. Центральними для розуміння універсально-історичної конструкції засновника позитивізму є категорії прогрес і порядок, взаємозвязок і зумовленість яких створюють повну гармонію історії. Порядок, зазначав О.Конт, є незмінною умовою прогресу, тоді як прогрес складає безперервний ланцюг порядку.
Оскільки О.Конт постійно стверджував, що його філософія є теорією факторів, то інтелектові відводилось визначальне місце в соціальній динаміці. її основна ідея була втілена в запропонованому філософом законі трьох стадій. Конт вважав, що людство у своїй історії пройшло три стадії, на яких суспільний лад повністю залежав від ідеологічних систем: 1-ша теологічна, фіктивна, що у свою чергу розпадається на три епохи: фетишизм, політеїзм, монотеїзм; 2-га метафізична стадія розвитку людства, починається у XIV ст. з падіння феодально-католицького світу і характеризується індустріальним розвитком, свободою думки і революційним духом, революція кінця XVIII ст. с її логічним завершенням; 3-тя наукова, позитивна стадія починається після революції і їй належить майбутнє. Закон трьох стадій доповнюється законом про зміну двох форм існування суспільства соціальної статики і соціальної динаміки. Відповідно, соціальна статика вивчає гармонію суспільного порядку, а соціальна динаміка форми і мотиви прогресу. Із стану спокою суспільство виводиться розвитком інтелекту і від його руху залежить прогрес, який може прискорюватись другорядними факторами фізичними, природньо-кліматичними, психологічними тощо.
Великий вплив на історичну науку мали ідеї іншого зачинателя позитивізму Г. Спенсера (1820-1903 рр.). Його теорія була вершиною натуралістичного розуміння історії. Г.Спенсер поділяв концепцію історії, як теорію суспільства О. Конта, будував історію на соціології, поділяючи останню на соціальну статику і соціальну динаміку. За прикладом біологічної еволюції, філософ замінив термін прогрес нейтральним еволюція. Еволюція трактувалась механістично як безперервний перерозподіл існуючих тілесних частинок і їх рухів. Рух перерозподілу відбувається у напрямку інтеграції (зєднання) частинок і дезінтеграції (розсіювання) самого руху. Це є першою ознакою еволюції, що характеризує подвійний характер прогресу.
Теорія суспільства у Г. Спенсера значно складніша, ніж у Конта, - оскільки в його статиці розглядається взаємозалежність і обумовленість різних структурних форм суспільства, виділяється головний чинник суспільного розвитку боротьба за існування, як