Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
льки останнім часом стала приділятися серйозна увага. Характерною рисою сучасної політики Української держави у сфері виконання покарань є прагнення до скорочення чисельності осіб, засуджених за злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Як підкреслює О.В. Беца, за роки незалежності в Україні було засуджено за кримінальні діяння близько 2 млн. 300 тис. чол., із яких понад 800 тис. - до позбавлення волі. У 2002 р. у місцях позбавлення волі утримувалося понад 234 тис. осіб; у 2005 р. - понад 192 тис. осіб. За даними Міжнародного центру тюремних досліджень станом на 1 січня 2004 р. за числом увязнених на 100 тис. населення Україна посідає шосте місце у світі. Її випереджають лише США, Російська Федерація, Білорусь, Казахстан та Туркменістан. На початок 2005 р. в Україні цей показник засуджених становив 413 осіб на 100 тис. населення. Одна з найгостріших проблем в Україні - переповненість виправних колоній та слідчих ізоляторів. У зв'язку з цим слід погодитися із справедливим зауваженням П. Посмакова, що, пропускаючи через виправні колонії значну частину населення країни, ми якісно погіршуємо своє суспільство. Разом із тим громадськість ще недостатньо проінформована про переваги для суспільства застосування кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі.
Не зважаючи на вживані зусилля й періодичні амністії, чисельність засуджених залишається і досі значною. Так, на 1 січня 2005 р. у 32 діючих слідчих ізоляторах утримуються 38,7 тис. обвинувачених, в арештних домах - 357 осіб, у 134 кримінально-виконавчих установах закритого й відкритого типів - майже 149,6 тис. засуджених (із них - 9,3 тис. жінок), у 11 виховних колоніях - майже 3,2 тис. неповнолітніх, у 20 виправних центрах - 3,6 тис. осіб, засуджених до обмеження волі, та у 2-х лікувально-трудових профілакторіях - 478 осіб, а засуджених до довічного позбавлення волі нараховується 1245 осіб. Переповненість установ виконання покарання не дозволяє належним чином провадити роботу, повязану з реабілітацією засуджених і підготовкою їх до життя на волі, тому що в нинішніх умовах важко забезпечити їх роботою, організувати курси професійного та повноцінного загальноосвітнього навчання тощо. У результаті зростає ймовірність, що після звільнення вони знову стануть на шлях порушення закону, отже, повернуться у місця позбавлення волі. Як свідчить практика, люди, які протягом тривалого часу були ізольовані від суспільства, втрачають зв'язки зі своїми родинами і друзями, їхні соціальні контакти руйнуються, родини розпадаються. Серед психологів поширена думка, що після 6-8-ми років знаходження людини в ізоляції від суспільства в її психіці відбуваються (незворотні) процеси, що фактично призводить до неможливості її повернення до нормального життя.
Скорочення чисельності таких осіб і більш широке застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, викликано низкою факторів (передумов), серед яких перш за все слід звернути увагу на їх історичні й соціально-економічні аспекти. Історичні аспекти у процесі формування нового бачення пріоритетів у системі кримінальних покарань, а значить і кримінально-виконавчої системи України, полягають у тому, що інтеграція України до європейського співтовариства зумовила необхідність перегляду кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, його приведення до відповідних світових стандартів нормотворчої і правозастосовної практики. Зрозуміло, що вказаний процес, як частина більш масштабного формування сучасної законодавчої бази України, торкнувся й багатьох інститутів кримінального та кримінально-виконавчого права. Крім того, одним з напрямків реформи системи, яка розпочалася з прийняттям у 1991 році постанови КМ України Про основні напрями реформування кримінально-виконавчої системи в Україні, є створення законодавчої бази, що відповідала б вимогам міжнародного співтовариства і була співвіднесена зі змінами, які відбулися в українському законодавстві. До речі, як зазначав В.А. Льовочкін, усі зміни, прийняті Верховною Радою України в сфері кримінально-виконавчої системи, спрямовані на гуманізацію і демократизацію покарань. У цьому зв'язку виникає необхідність імплементування низки положень міжнародно-правових актів, відомих міжнародних стандартів, що були апробовані у багатьох країнах, які дали певний позитивний результат. Використання норм міжнародного права повинно спиратися на інші не менш важливі правостворюючі фактори: національні традиції, правову психологію населення, історичний досвід боротьби зі злочинністю, накопичений тією чи іншою країною. Частиною останнього є застосування кримінально-правових заходів впливу, повязаних із залученням засуджених до праці.
За останні 30 років у світі збільшилася кількість країн, які ввели до своїх правових систем альтернативи тюремному увязненню. Зрештою, покарання, не повязані з ізоляцією від суспільства, широко застосовуються у всьому світі. Вони довели свою достатньо високу ефективність, й набули вагомого профілактичного значення. Але на пострадянському просторі судові органи виявляють певну обережність у застосуванні альтернативних покарань, що обумовлюється певними причинами. З одного боку, це пояснюється тим, що недостатньо розроблено механізм застосування одних видів покарань (наприклад громадських робіт), або ж переосмислюється зміст, місце й ефективність інших (приміром виправних робіт), а з іншого - слід памятати, що деякі з альтернативних покарань повязані