Ірраціоналістичні форми некласичної філософії
Контрольная работа - Философия
Другие контрольные работы по предмету Философия
uot;. Шопенгауер стверджує, що сутністю світу є сліпа, нерозумна воля, вічно незадоволена і така, що роздирається контрастними силами. Суть волі - конфлікт, біль і мука. Воля - безупинна напруга, або дія починається з відсутності чогось, незадоволеності власним станом. Але будь-яке задоволення недовговічне, і в цьому зародок нового страждання. Спираючись не на раціональну, і не на чуттєву, а на вольову здатність людини, абсолютизувавши її, він створив цілісну детально розроблену метафізичну систему, основним висновком якої була теза про невтоленність і даремність волі до життя і неминучості страждання людини.
Від нескінченного ланцюга нестатків і прагнень можна позбутися за допомогою мистецтва й аскези. Тоді людина скасовує себе як волю, перетворюється в чисте око світу, занурюється в обєкт і забуває саму себе і своє страждання. Щасливі моменти естетичного споглядання, що звільняють від нещадної тиранії волі, нетривалі. Тотальна спокута, що звільняє від страждання, на думку Шопенгауера, в аскезі, у придушенні волі до життя.
Першим кроком на шляху аскези як запереченні волі є вільна і повна цнотливість. Повна безшлюбність звільняє від фундаментальної вимоги волі до продовження роду, цнотливість - у непородженні. Цій ж меті - скасування волі - служать і добровільна убогість, смиренність і жертвопринесення. Аскеза звільняє людину від прагнень, мирських і речових звязків, усього того, що заважає її спокою.
Фрідріх Ніцше одним з перших філософів спробував осмислити кризові явища сучасної йому епохи. Основні ідеї викладені ним у численних творах і есе: “Антихрист", “По ту сторону добра і зла", “Воля до влади", “Так говорив Заратустра” і ін. У них він критикує традиційні цінності європейської культури - християнську релігію і раціональне мислення. Ніцше відкидає cogito як непорушний фундамент людського мислення, тому що вважав, що за мисленням стоять вольові імпульси. Раціональне мислення - є лише вираження інстинкту потягів, ірраціональних імпульсів, тобто розум не автономний, він детермінується потягами.
У “Народженні трагедії” (1872 р) він, аналізуючи культуру Старо-давньої Греції, стверджує, що вона визначалася боротьбою між культами двох богів - Аполлона і Діоніса. Культ Аполлона - це світлий культ розуму, науки, домірності і гармонії, самообмеження, волі від диких поривів; він - заступник образотворчих мистецтв. Культ Діоніса - темний, це культ землі і родючості, Діоніс - бог вина і спяніння, бог самого життя в її біологічному і фізіологічному сенсі. Таємницю грецького світу Ніцше повязує з цвітінням “діонісійського духу", інстинктивною силою здоровя, буйством творчої енергії і чуттєвою пристрастю в повній гармонії з природою. Поруч з “діонісійським” ріс і міцнів дух Аполлона, народжувалися спроби виразити зміст речей у термінах міри і домірності, “аполлонійська культура". Граничний розвиток аполлонійського начала в культурі веде до стереотипізації культури, до втрати самосвідомості як цінності, до маніпулювання позбавленими волі індивідуумами, до культу помірностей.
Усяка культура, на думку Ніцше, є синтез аполлонівського і діонісійського. Як тільки починає переважати аполлонівське начало (наука, раціональність), культура формалізується, стає менш життєвою. Якщо ж переважає діонісійське - культуру може захлиснути потік нічим не стримуваних пристрастей і неприборканого варварства. Сучасна культура знаходиться в глибокій кризі саме в силу явної переваги раціонального начала над життям, над інстинктами і, у кінцевому рахунку, над волею людини.
На місце єдиного, істинного буття сутності речей, до якого раніше пропонувалося спрямовувати сили розуміння, сподівання і надії, Ніцше ставить “життя” як вічний рух, становлення, постійний плин, позбавлений атрибутів буття... Мова не здатна виразити цей вічний рух і становлення, вона фальсифікує світ... Звідси - пріоритет дії і волі.
Центральне поняття філософії Ніцше - воля до влади. “Воля до влади" - це найбільш значимий критерій будь-якого типу поведінки, будь-якого суспільного явища. “Що добре? ” - запитує Ніцше. - Усе, що зміцнює свідомість влади, бажання влади і саму владу людини. “Що дурно? ” - Усе, що витікає зі слабості. “Чи сприяє пізнання як раціональна діяльність підвищенню “волі до влади? ” - Ні, тому що перевага інтелекту паралізує волю до влади, підмінюючи активність, діяльність міркуваннями. Загальноприйнята мораль - мораль слабких, натовпу, народу - також підриває “волю до влади", проповідуючи любов до ближнього. Соціальні відносини панування і підпорядкування переносяться на увесь світ... Уся культура похідна, на думку Ніцше, від прагнення до панування.
Ніцше не заперечує розум узагалі, він бачить у ньому сильний інструмент, знаряддя “волі до влади". Не інтелект породжує волю, а воля - інтелект. Причому не воля взагалі, а зла воля - воля до влади, до насильства. “Людина повинна стати краще і більш злою, - так учу я - Заратустра”... Заратустра - це образ нової надлюдини, що звільняє себе від пресингу маси. Він знаходиться по ту сторону добра і зла, він заперечує усі колишні цінності і стверджує нові “життєві цінності” - “волю до влади", “вічне повернення”, “надлюдину". За це суспільство платить йому ненавистю, ізоляцією, іменує злочинцем (чи плазує - якщо він вождь). Ніцше убачає свій ідеал у Цезарі, Макіавеллі, Наполеоні.
Складність і суперечливість філософії Ніцше призводить до можливості неоднозначної її інтерпретації. З одного боку, філософію Ніц