Іпотека сільськогосподарських земель. Визначення кредитоспроможності позичальників
Контрольная работа - Банковское дело
Другие контрольные работы по предмету Банковское дело
?исновки.
Здійснення ринкових земельних відносин створює можливості подальшого розвитку ринку земель за рахунок впровадження іпотеки земель. Оскільки механізм застави земельних ділянок сільськогосподарського призначення є новим у господарському механізмі країни, то виникає необхідність розробки й освоєння багатьох елементів, зокрема законодавчого та організаційного забезпечення функціонування іпотечного ринку, формування відповідної інфраструктури цього ринку, впровадження на ринку земель цінних паперів заставних та іпотечних листів.
Однією з передумов стабільного економічного зростання є розвиток іпотечних відносин. Застава нерухомості, зокрема ділянок сільськогосподарського призначення, емісія й обіг іпотечних цінних паперів дозволять в значних масштабах мобілізувати фінансові кошти для інвестування аграрного сектору.
Іпотечне кредитування може здійснюватись значно активніше у разі випуску й запровадження земельних цінних паперів - заставних листів. Поява їх на фондовому ринку може сприяти як пожвавленню цього ринку, так і підвищенню інтересу потенційних інвесторів до вкладень капіталу в аграрну сферу економіки України.
Іпотечне кредитування земель сільськогосподарського призначення у звязку з законодавчою неврегульованістю поки що (принаймні, у визначеному в законі порядку) не діятиме через виникнення правової колізії. Постала невідкладна потреба прийняття Закону України "Про ринок земель" та низку підзаконних нормативно - правових актів, якими буде передбачено чіткий порядок продажу банками на аукціонах земельних ділянок.
2. Світова практика визначення кредитоспроможності позичальників: існуючі моделі та їх особливості
Світові стандарти банківського ринку нині не визначають кредитний ризик як першочерговий і найважливіший. Проте, вітчизняні комерційні банки та іноземні з порівняно незначним обсягом активів продовжують зосереджувати основну увагу саме на конюнктурі зміни кредитоспроможності клієнтів. У світовій практиці існують різноманітні моделі визначення кредитоспроможності позичальників, проте притаманні їм недоліки зумовлюють необхідність розробки нових й більш ефективних.
В умовах інтеграції до світової банківської системи надзвичайно актуальним стає питання мінімізації кредитного ризику, зокрема через удосконалення методик визначення кредитоспроможності позичальників. Висвітленню даного питання присвячені роботи як багатьох вітчизняних, так і закордонних вчених, серед них З.М. Васильченко, О.І. Лаврушин, Роуз Питер, В.Т. Сусіденко, Р.І. Шевченко та ін. Проте, універсальної моделі, яка б надавала можливість суттєво знизити ризик неповернення кредитів банківським установам поки не сформовано.
З огляду на вищевикладене, метою статті є узагальнення основних моделей визначення кредитоспроможності позичальників, виявлення їх особливостей та формування напрямів розвитку вітчизняної банківської системи з огляду на наукові та практичні надбання банківських установ різних країн.
Аналізуючи доцільність кредитних відносин, працівники банку зобовязані визначити джерела покриття збитків у разі непроведення своєчасних розрахунків за одержаним кредитом позичальником. У міжнародній практиці виділяють три основні джерела покриття заборгованості за банківським кредитом. По-перше, це доход позичальника (первинне джерело повернення кредиту), по-друге - наявність ліквідних активів, достатніх для погашення кредиту, а по-третє - доступ до зовнішніх джерел погашення кредиту (вторинні джерела перерахування коштів) [1, с. 244; 2, с. 15]. За відсутності резервів покриття зобов язань кредитні відносини з позичальником не встановлюються.
Пріоритетність надання кредитів визначається зіставленням обсягу очікуваного кредитором прибутку й величиною кредитного ризику. Приймаючи рішення щодо доцільності видачі кредиту, відповідальний працівник банку керується фінансовими показниками позичальника за попередні періоди та визначенням його кредитоспроможності, що характеризує ймовірність своєчасного виконання клієнтом зобовязань перед банком.
Таким чином, кредитоспроможність - це один із показників визначення стану банківського ризику, який включає оцінку фінансового стану, репутації та прогнозу розвитку позичальника, якість запропонованого забезпечення, ринковий ризик тощо.
У світовій практиці використовують різні моделі визначення кредитоспроможності позичальника, які можна поділити на чотири групи [3, с. 2425]. Перша група базується на проведенні аналізу фінансової звітності. Друга група доповнюється ще й іншими характеристиками позичальника щодо виконання кредитних зобовязань за попередні періоди діяльності. Моделі третьої групи визначають кредитоспроможність за методами актуарної математики. Остання група базується на визначенні ринкової вартості позичальника. Однак достатньо розвинений ринок облігацій існує лише в США [3, с. 28], натомість, як фондовий ринок України лише зароджується, що свідчить про недоцільність запровадження зазначеної моделі вітчизняними комерційними банками.
Проаналізуємо декілька методик, що набули найбільш широкого розповсюдження у світовій практиці. Зокрема, це методика, що включає такі коефіцієнти [4, с. 166-167]: