Інституційне право Європейського Союзу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
лени ЄЕС в особі їхніх органів дуже неохоче позбавляли себе повноважень із питань, як здавалося, їхньої внутрішньої компетенції.
Директиви - це правові акти, які у відповідності зі ст. 189 Договору ЄЕС можуть видавати СМ і ЄК Союзу. Кожний такий акт "має обовязкову чинність для досягнення результату в державі-члені, до якого він адресований, але національні влади зберігають вибір форми й методу його застосування".
Таким чином, на відміну від постанови директива, що не має прямої дії, припускає дію з боку держави-члена. Держава зобовязана вжити заходів протягом певного часу. Нормативні акти держави не обовязково відтворюють формулювання директиви. Головне - забезпечити її повне виконання. Передбачається, що державні акти дадуть громадянам і юридичним особам ясне представлення про їхні права й обовязки у звязку з директивою, а національним судам - основу для розгляду конкретних справ.
Рішення - це окремі акти ЄК, повязані з конкретними діями осіб (фізичних, юридичних) або держав - членів ЄС. Вони обовязкові відносно адресата й не вимагають додаткових заходів з боку національних органів. Для національних судів рішення ЄК - це норма права.
Приклади рішень: ЄК неодноразово вказувала державам-членам на неприпустимість сприяння національним підприємствам у порушення ст.ст. 85 і 86 Римського Договору про справедливу конкуренцію. У такий же спосіб вказівка може бути звернене до конкретної компанії, що, на думку ЄК, порушує зазначені статті Римського Договору. [11]
Основних правових актів (договорів), що лежать в основі ЄС, усього сім.
До них відносяться у вигляді своєрідних додатків і доповнень ряд нормативних актів, що деталізують і розвивають їх. Але основні акти містять все-таки положення, досить загальні за формою. Звідси випливає велика роль тієї інстанції, що покликана їх інтерпретувати, добиваючись однакового розуміння й застосування їх у державах - членах ЄС. Такою інстанцією є ЄСП. Причому так уже виходить, що в силу обєктивних обставин ЄСП повинен був не обмежуватися вузькою інтерпретацією написаного тексту нормативного акту, а в окремих випадках вийти за його рамки. І це не було свавіллям ЄСП, оскільки такі дії в загальній формі передбачені Римським Договором 1957 р.
Отже, основні принципи права наступні:
1. Пропорційність. Цей принцип, безперечно, загальний для всіх систем права. Змінюються тільки формулювання й документи, у яких він закріплений. У Конституції Німеччини записано, що на громадянина державний орган може покладати зобовязання тільки до рівня, абсолютно необхідного для досягнення мети в інтересах суспільства. Якщо ж цей рівень перевищений, то зобовязання анулюється.
2. Рівність (недискримінація). Цей принцип включений у сам текст договору ЄЕС. Так, у ст. 7 говориться про неприпустимість дискримінації по ознаці національності, а ст. 119 говорить про рівну оплату праці. Але ЄСП пішов далі зазначеного в Договорі. Фактично він установив, що в рамках ЄЕС не може бути ні в якій формі дискримінації між будь-якими соціальними й іншими групами й особами. Він підтвердив це в ряді розглянутих справ.
3. Захист законних очікувань.
4. Захист основних прав людини. Як основний, цей принцип був закріплений у ряді рішень ЄСП.
5. Забезпечення процедурних прав включає право на справедливий процес і право викласти в ході процесу свою думку. Необхідність у цьому принципі викликається тим, що в пятнадцяти державах ЄС різні як правопорядки, так і правові традиції. Десь вони розвинуті в силу історичних особливостей більше, десь менше. Завдання союзного права згладити ці розходження, привівши їх до єдиного знаменника.
3. Перспективи розвитку ЄС
3.1 Огляд Лісабонської угоди
Договір реформування або Лісабонська угода нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору, що поліпшує Договір про Євросоюз і Договір про становлення Європейського Співтовариства" (англ. Draft Treaty amending the Treaty on European Union and the Treaty establishing the European Community).
Конституційний комітет Європейського парламенту дав "зелене світло" процесу ратифікації Лісабонської угоди. Передбачається, що дана угода спростить механізм прийняття рішень в ЄС. Разом з тим, норми Євросоюзу не стануть більш чіткими та зрозумілими для його громадян.
Європарламентарі наполягають на необхідності ратифікації Лісабонської угоди усіма країнами-членами до кінця цього року. Це дасть змогу громадянам ЄС отримати чітке уявлення про інституційну структруру Євросоюзу та усвідомлено проголосувати на виборах до Європейського парламенту у червні 2009 року. [19]
Саме тому конституційний комітет 23 січня політично "благословив" доповідь представників Європарламенту - іспанського правоцентриста І. Мендеса де Віго та британського лейбориста Р. Корбетта (20 голосами "за" та 6 "проти").
Лісабонська угода демократизує Євросоюз завдяки посиленню ролі Європарламенту та національних парламентів, а також удосконаленню механізмів захисту прав людини через приєднання до угоди Хартії фундаментальних прав ЄС.
Разом з тим, депутати Європарламенту критикують особливі умови для Великобританії та Ірландії в сферах візової та іміграційної політики, а також незастосування положень Хартії фундаментальних прав на території Великобританії та Польщі.
Також європарламентарі шкодують, що Лісабонська угода не набула форми конституції на зразок Європейської к