Інституційне право Європейського Союзу
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
µнам, інститутам Союзу й, рідше, до юридичних і фізичних осіб;
- преюдиціальні запити, які подаються національними судами на предмет тлумачення установчих договорів і нормативних актів ЄС або з метою перевірки відповідності актів інститутів установчому договору Європейського співтовариства.
Переважна більшість справ Суд розглядає на підставі Договору про установу Європейського співтовариства. У рамках другої "опори" Європейського Союзу (загальна зовнішня політика й політика безпеки) юрисдикція в Суду відсутній, а в рамках третьої "опори" (співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері) досить обмежена.
В 1986 році Єдиним Європейським Актом був утворений Суд першої інстанції, що почав діяти з 1989 року. Його створення було викликано різким збільшенням обсягу роботи Європейського Суду. Відповідно до формулювання Акту Суд першої інстанції був доданий Суду, тобто формально він не вважається самостійним інститутом, навіть розташовується він у тім же будинку, що суд, і служби забезпечення, включаючи бібліотеку, у них загальні. [17]
Суд першої інстанції включає 27 суддів - по одному від кожної країни-члена (генеральних адвокатів тут нема, хоча введення їхнього інституту можливо в майбутньому) і розглядає по першій інстанції позови, що подаються до інститутів Союзу фізичними і юридичними особами, справи, повязані з порушеннями частками, юридичними особами й союзними країнами рішень і законів Співтовариств, справи, повязані з порушенням правил конкуренції й ін. Рішення Трибуналу в касаційному порядку можуть бути оскаржені в Суді протягом двох місяців.
Рішенням Ради ЄС від 2 листопада 2004 року був створений трибунал по справах цивільної адміністрації Європейського Союзу. У його компетенції перебувають службові суперечки за участю осіб, що складаються на цивільній службі в Європейських співтовариств. Справи в Трибуналі розбираються 7 суддями, призначуваними на шість років. У Трибуналу по справах цивільної адміністрації ЄС є свій реєстратор також, що також входить до складу суду. Рішення Трибуналу можуть бути (але не у всіх випадках) оскаржені в Суді першої інстанції. Ніццський договір 2001 року на додаток до двох існуючих на той момент судам дозволив створювати судові органи Європейського Союзу спеціальної юрисдикції - "судові палати". Судові палати будуть засновуватися Радою Європейського Союзу. Кількість судових палат не обмежується. На рішення судових палат можна буде подавати касаційні скарги в Трибунал.
Європейська Рахункова палата була заснована відповідно до положень другого бюджетного договору 1975 р. і стала функціонувати в повному обсязі в жовтні 1977 р.
На момент свого створення Рахункова палата не була включена в число інститутів Співтовариства. Це відбулося тільки після прийняття Маастрихтського договору 1992 р. Включення Рахункової палати в число інститутів Європейського співтовариства було викликано не зміною її повноважень, а бажанням підвищити її статус, дорівнявши цей орган до інших інститутів Співтовариства. [16]
Європейська Рахункова палата виконує контрольну функцію й не належить ні до однієї з галузей влади ЄС. Відзначимо, що таке правове положення поза традиційною системою поділу влади характерно для більшості незалежних рахункових палат миру. Виключення становлять рахункові палати тих деяких країн, у яких прийнято виділяти окрему, контрольну галузь влади (Швеція).
Описуючи місце Європейської Рахункової палати серед інститутів Європейського Союзу, необхідно згадати про досить складних взаєминах, що зложилися між Рахунковою палатою й іншими інститутами Союзу. Як відзначалося деякими дослідниками, тверда позиція Рахункової палати у відносинах з Комісією дає привід обвинуватити неї в тім, що вона займає "некоммунітарну" позицію. Однак взаємини між Комісією й Рахунковою палатою, що досягли найбільш критичні крапки до середини 90- х рр., поступово нормалізуються.
Відповідно до змін, внесеними в ст. 247 Договору Ніццьким договором 2001 р., кожне з країн-членів повинне бути представлене в Рахунковій палаті одним своїм громадянином. [16]
Строк повноважень аудиторів дорівнює шести рокам, що є відносно коротким строком для аудиторів рахункових палат Західної Європи. Строк їхніх повноважень може бути продовжений, що нерідко й відбувається.
Для того, щоб стати аудитором Рахункової палати, кандидати повинні відповідати певним вимогам. Вони закріплені в п. 2 ст. 247 Договору. Насамперед аудитори повинні бути громадянами країн-членів. Крім того, існують досить тверді вимоги до професійної їхньої підготовки. До свого призначення на посаду аудиторів Рахункової палати вони або повинні мати досвід роботи в "органах зовнішнього аудита" у своїх країнах-членах, або "мати достатню кваліфікацію для заняття цієї посади". Крім того, "їхня незалежність не повинна викликати сумнівів".
Після свого призначення на посаду аудитори Рахункової палати зобовязані дотримувати цілого ряду твердих вимог, що втримуються в п. 4 і 5 ст. 247 Договору про Європейське співтовариство, і загальних з вимогами до вищих посадових осіб Комісії, Суду й ЄЦБ. Так, аудитори Рахункової палати повинні зберігати свою незалежність від органів країн-членів і Співтовариства. Вони не мають права одержувати або просити вказівок у таких органів. Крім того, протягом строку своїх повноважень аудитори не мають права займатися якою-небудь іншою діяльністю, оплачуваної чи ні. Нарешті, во?/p>