Інститут самозахисту цивільних прав
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
із спадкоємцями [8, 1067]. Таким чином, превентивний самозахист прав спадкоємців полягає в тому, що останні наділені можливістю контролювати дії виконавця заповіту задля попередження можливих небажаних для них наслідків, спричинених його діями.
Оперативний самозахист - це сукупність засобів протидії за допомогою яких, особа, право якої порушене, може швидко усунути неправомірне посягання та відновити порушене право.
Так, ст. 615 ЦК дозволяє кредитору в разі порушення зобовязання боржником, частково або в повному обсязі відмовитися від цього зобовязання, але лише в тому випадку, коли така можливість закріплена договором або прямо визначена законом. Застосування до сторони, яка порушила зобовязання, такого заходу, як одностороння відмова від зобовязання, не звільняє винну сторону від відповідальності за порушене зобовязання (ч. 2 ст. 615 ЦК) [2].
Способи самозахисту можуть бути визначені не лише ЦК, а й іншими актами цивільного законодавства. В ст. 8 Закону України Про захист прав споживачів становлюється, що у разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. Якщо ж ці недоліки виникли з вини виробника товару або як наслідок фальсифікації товару, то покупець має право вимагати від продавця або виробника: розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявного у продавця (виробника), товару [6].
Особливим способом самозахисту є притримання майна, що використовується в зобовязальних правовідносинах і являє собою одну, з передбачених цивільним законодавством, можливостей застосування спеціальних заходів майнового характеру, які спонукатимуть боржника до належного виконання його зобовязання [11, 14].
Притримання слід розглядати як спосіб самозахисту, що не може бути віднесений ані до превентивних, ані до оперативних [13, 139]. Оскільки кредитор має право притримати майно боржника, лише якщо зобовязання не виконується, то таке невиконання слід розглядати вже як порушення права кредитора. Тобто притримання не може попередити неправомірні дії чи бездіяльність боржника і виконувати, таким чином, привентивну функцію. Разом з тим, оскільки термін притримання неможливо передбачити тому, що боржник може виконати зобовязання як через 1 день, так і через місяць, то логічно що такий спосіб самозахисту не буде оперативним.
Статтею 594 ЦК право притримання визначається так: кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобовязання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові повязаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобовязання [2]. Статтею 21 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень притримання визначено як вид забезпечувальних обтяжень [5].
Специфіка притримання полягає в тому, що воно є єдиним способом забезпечення виконання зобовязань, яке виникає безпосередньо із закону і не потребує передбачення можливості притримання в договорі [14, 31].
ЦК не встановлює, яким чином мають бути оформлені дії кредитора. Аналізуючи положення ч. 1 ст. 595 ЦК, яка передбачає, що кредитор, який притримує річ у себе, зобовязаний негайно повідомити про це боржника, та ч. 1 ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняються у письмовій формі [2], О. Рогач пропонує тлумачити зміст цих норм наступним чином: кредитор повинен письмово попередити боржника про притримання речі. Якщо ж письмова форма не буде дотримана, то такий правочин слід вважати нікчемним ( ч. 2 ст. 547 ЦК) [14, 32].
Предметом притримання відповідно до ст. 594 ЦК є річ. Неоднозначним є питання щодо того, чи можуть бути гроші предметом притримання. Також колізійним є притримання нерухомих речей. Це повязано з тим, що правочини з землею та іншим нерухомим майном підлягають обовязковій державній реєстрації (ст. 182 ЦК), а українське законодавство не передбачає процедури реєстрації права притримання на нерухоме майно.
Оскільки кредитор притримує річ у себе, то в нього виникає і певний обсяг обовязків щодо цієї речі. До обовязків кредитора належать такі: кредитор, який притримує річ у себе, зобовязаний негайно повідомити про це боржника; кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини; кредитор не має права користуватися річчю, яку він притримує у себе [2].
Відповідно до ст. 596 ЦК України до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора [10, 503].
Слід звернути увагу на те, що кредитор має право притримувати у себе річ боржника лише до певного моменту - до виконання боржником основного зобовязання, забезпеченого при триманням [7, 115].
Хоча право притримання є заходом впливу на боржника з метою стимулювати останнього до виконання простроченого зобовязання, законодавець надав кредиторові право задовольнити свої вимоги за рахунок притриманого майна. Так, ст. 597 ЦК чітко встановлює, що у випадку, якщо боржник не виконав свого обовязку, кредитор, який