Geum.ru

Зовнішня політика Канади у постбіполярний період

Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство

Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство

зовнішній політиці Вашингтона, підтвердженням яких стали березневі (2007 рік) відвідини Буша пятьох лояльних країн регіону. Вашингтон врахував уроки минулого, коли після 11 вересня 2001 року він ослабив увагу до Латино-Карибської Америки і зіткнувся з приходом до влади там низки політиків, які сповідували ліві і одверто антиамериканські погляди. Виявилось, що корисніше (і дешевше) надавати цим країнам допомогу і підтримувати з ними нормальні взаємини, ніж пожинати плоди своєї власної неуваги.

Поїздка Харпера, яка відбулася влітку 2007 року, мала на меті відвідини чотирьох країн, одна з яких - Колумбія - співпала з маршрутом американського президента Дж. Буша. Окрім Колумбії, голова уряду Канади відвідав Чилі, де прийняв участь в урочистостях з нагоди 10-річного ювілею двостороннього канадо-чилійської Угоди про вільну торгівлю, Барбадос - важливий офшор з високою концентрацією прямих канадських капіталовкладень, і Гаїті - своєрідний полігон для апробації нових канадських технологій з експорту демократії і гарного управління.

Оттава наслідує Вашингтон ще в одному питанні - в укладенні двосторонніх (і багатосторонніх) угод про вільну торгівлю. Уряд консерваторів розпочав переговори у цьому контексті з Колумбією, Перу, країнамиКарибської спільноти і Домініканською Республікою, і продовжив їх з четвіркою центральноамериканських країн - Сальвадором, Гватемалою, Гондурасом і Нікарагуа.

Нюанси спостерігаються і у тлумаченні консерваторами терміну мультилатералізм. Якщо ліберали одверто пишалися членством Канади практично у всіх значимих міжнародних і регіональних організаціях, а також елітних клубах, то консерватори віддають перевагу і говорять про свою зацікавленість участі вже не у всіх підряд співтовариствах, а лише в ефективних багатосторонніх організаціях.Загалом Харпер демонструє персоніфіковану зовнішню політику, атрибутом якої є наполегливість, навіть агресивність. Дехто пише про його принциповий підхід. На відміну від лібералів, які вважали миротворчість майже головним призначенням канадських збройних сил, лідер консерваторів робить акцент на бойову складову канадського контингенту в Афганістані. А замість обтічних формулювань і розмов про цінності на перший план виходять чітко прораховані інтереси. Його промови містять такі слова, як сила, натиск, твердість.

На думку деяких експертів, з моменту обрання С.Харпера канадська зовнішня політика була переорієнтована з соціально-економічної спрямованості на питання оборони і безпеки. Іншими словами, відбувається поворот до так званої високої політики, під якою розуміється безпека і військово-політичні стосунки між державами (на відміну від низької політики - економіки, соціальної сфери, демографії, екології). Звідси випливає логічне продовження - тверда влада, військова сила необхідні для досягнення зовнішньополітичних цілей. Як заявив сам Харпер в Канадському клубі в Оттаві 6 лютого 2007 року, Канада потребує сильної зовнішньої політики, визначеної ситауцією, яка склалася після 11 вересня 2001 року, і буде продовжувати нарощувати cвою військову потугу, братиме участь в реконструції Афганістану і боротиметься з рухом Талібан.

 

Література:

 

  1. Бережков В.М. Страницы дипломатической истории 4-е.изд М., 1987 611с.
  2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. М., 1990. 551с.
  3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 сентябрь 1943. М., 1980. 464 с.
  4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. М., 1990. Т.1-2.
  5. Грушевский М.С. На порозі нової України. К., 1991. 120 с.
  6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. М., 1981. Т.1-2.
  7. Ефимов Г.К. Устав ООН: инструмент мира. М., 1986. 131с.
  8. Иллюхин Р.М. Лига Наций 1919-1939. М., 1962.
  9. История внешней политики СССР 1917-1966. М.,1986. Т.2. 691с.
  10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. М., 1987. Т.1-2.
  11. Крылов С.Б. История создания ООН. М., 1960. 343 с.
  12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. М., 1957. Т.1-2.
  13. Локарнская конференция 1925г. Документы М., 1959. 511с.
  14. Майский И.М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. М., 1987. 711с.
  15. Алатри П. Происхождение фашизма М., 1961. 461с.
  16. Брандт В. Воспоминания М., 1981. 521с.
  17. Вебер А.Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. М., 1991. 391с.
  18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского М., 1991. 391с.
  19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
  20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами М., 1984. 296с.