Злочини та покарання за Законами Хаммурапi
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Содержание
1. Принципи кримiнального права за законами Хаммурапi
2. Злочини та покарання в Законах Хаммурапi
2.1 Злочини проти особи
2.2 Злочини проти власностi
2.3 Злочини проти сiмейних устроСЧв
Висновки
Список використаноСЧ лiтератури
1. Принципи кримiнального права за законами Хаммурапi
Кримiнальне право за законами Хаммурапi засновувало своСЧ вимоги на двох принципах:
1) караСФться те, що порушуСФ встановлений традицiСФю порядок;
2) караСФться те, що завдало шкоди людинi чи СЧСЧ пiдвладному. Вiдповiдно кримiнальному стягненню мiг пiддаватися будь-хто, хоча мiра цiСФСЧ вiдповiдальностi залежала i вiд соцiального становища злочинця, i вiд станового статусу потерпiлого. Злочин, скоСФний рабом, розцiнювався законами як бiльш тяжкий, нiж така ж дiя, вчинена вiльним. Злочин, скоСФний стосовно мушкенума, карався у меншiй мiрi, нiж стосовно общинникiв. Водночас образа людини "вищоСЧ за становищем" мала наслiдком покарання i бiльш тяжке за формою, i до того ж ганебне для того, хто образив. Траплялися випадки, коли за злочин вiдповiдала уся община (наприклад, якщо на землях сталося пограбування чи вбивство, а конкретного злочинця не знайдено або община його не видаСФ).
Правова думка МесопотамiСЧ не досягла такого рiвня розвитку, за якого було б можливим закрiплення у законодавствi общинних принципiв кримiнального права, абстрактно сформульованих норм, що стосуються таких понять, як форма вини, обставини, якi обтяжують або помякшують покарання, спiвучасть, замах та iн. Проте певнi згадки про цi поняття СФ в законах Хаммурапi: наприклад, розумiння рiзницi мiж умисним i неумисним злочином, про що свiдчать наступнi параграфи ( 206: "Якщо людина вдарить людину у бiйцi i нанесе СЧй рану, то ця людина повинна поклястися: "Я вдарив його неумисно", а також сплатити за лiкаря"; 207: "Якщо та помре вiд СЧСЧ побоСЧв, то вона повинна поклястися, а якщо потерпiлий будь-хто з людей, вона повинна вiдважити 1/2 мiни срiбла").
Спiвучасть може виявлятися у формi недоносительства, про що свiдчить 109: "Якщо в будинку корчемницi змовляються злочинцi i вона не схопить цих злочинцiв i не приведе у палац, то цю корчемницю належить вбити", або переховування, про що свiдчить 16: "Якщо людина приховаСФ у своСФму будинку втiкача-раба або рабиню, якi належать палацу або мушкенуму i не виведе СЧх на поклик оповiсника, то господаря будинку належить вбити". Що стосуСФться обставин, якi обтяжують злочин, то нанесення у бiйцi побоСЧв, якi спричинили смерть вiльноСЧ людини, каралося штрафом, сума якого визначалася залежно вiд того, ким був потерпiлий: авiлум чи мушкенум. Ця норма була винятком iз загального правила звичаСФвого права: убивство людини, умисне чи неумисне, караСФться смертю злочинця або його родича. Неумисне нанесення рани пiд час бiйки за законами Хаммурапi звiльняло вiд покарання вiльну людину.
З особливою жорстокiстю - негайним спаленням - каралася крадiжка пiд час пожежi, про що свiдчить 25: "Якщо в будинку людини спалахне вогонь i людина, яка прийшла погасити його, зверне свiй погляд на майно господаря будинку i вiзьме собi що-небудь iз майна господаря будинку, то цю людину належить кинути у цей вогонь", спiвучасть жiнки в убивствi свого чоловiка, про що свiдчить 153: "Якщо дружина дозволить умертвити свого чоловiка через iншого чоловiка, то цю жiнку належить посадити на кiл".
Водночас правовi джерела МесопотамiСЧ свiдчать про закрiплення архаСЧчних норм первiснообщинного ладу, самосуд, про що свiдчить 129: "Якщо дружину чоловiка застануть лежачою з iншим чоловiком, то СЧх належить звязати i кинути у воду. Якщо господар дружини збереже життя своСЧй дружинi, то й цар збереже життя свому рабу". Ця стаття, як бачимо, не передбачаСФ судового розгляду. Про колективну общинну вiдповiдальнiсть свiдчить 23: "Якщо грабiжник не буде схоплений, то пограбована людина маСФ клятвенно показати перед богом усе, що зникло в неСЧ, а община й рабiанум, на землi й у межах якоСЧ здiйснено грабiж, повиннi вiдшкодувати СЧй те, що в неСЧ зникло". Про обСФктивне ставлення за провину, тобто покарання без вини, свiдчать 229: "Якщо будiвельник побудуСФ будинок i виконаСФ свою роботу неякiсно, в результатi чого цей будинок завалиться i спричинить смерть його господаря, то такого будiвельника належить вбити" i 230: "Якщо вiн спричинить смерть сина господаря будинку, то належить вбити сина цього будiвельника".
Загальна риса месопотамського законодавства - його жорстокiсть, що було характерним для законiв Хаммурапi, в яких близько 30 злочинiв каралися смертною карою, яка застосовувалась i за принципом талiону не тiльки у разi умислу злочинця, а й з необережностi.
Смертна кара передбачалася у формi спалення, втоплення, садiння на кiл, застосовувалися калiчницькi покарання: вiдтинання рук, пальцiв, вiдрiзання вух, язика, у тому числi за принципом талiону (око за око, зуб за зуб), якщо потерпiлий i злочинець були рiвними за соцiальним становищем. Цi покарання мали мiiе поряд з iншими: оберненням у рабство, вигнанням з общини i сiмСЧ, штрафом (композицiСФю), примусовою працею, тавруванням, биттям палицями тощо.
Штраф у виглядi стягнення багатократноСЧ вартостi викраденого був рiвнозначним стратi. Завiдома непосильнiсть таких штрафiв, як, наприклад, 30-кратна вартiсть викраденого з палацу чи храму вола, тури та iн., призводила до неминучоСЧ смертi злочинця.
Роз