Загальна характеристика основних економічних моделей
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
о всіляко намагалося, щоб імпульси, які виходили із ВЕЗ, розповсюджувалися на всю територію країни. Однак розрив у рівні розвитку узбережних і внутрішніх районів залишається поки що надмірно великим. Модернізація майже не торкнулася західних районів і лише частково захопила центральні і північні.
Як відомо, свобода ціноутворення є однією з головних ознак ринкової економіки. Майже всі постсоціалістичні країни намагалися пройти етап лібералізації цін якомога швидше. Китай проводив цю лібералізацію підкреслено повільно, всупереч всім ринковим канонам. Ще в 1990 р., через 12 років після початку реформ, свобода ціноутворення розповсюджувалася лише на половину роздрібного товарообігу (і ще меншу частину оптового), тверді державні ціни охоплювали 30 %, а для 20 % обігу вводилася верхня межа цін (в Росії уже в перший рік реформ була лібералізована переважаюча частина роздрібного обігу). Широка лібералізація цін в Китаї була здійснена лише в 1992 p., через 14 років після початку реформ. В 1998 р. лише 5 % роздрібного товарообігу, 10 % закупівель сільгосппродукції і 15 % засобів виробництва здійснювалося за державними цінами [121].
4.2 Основні етапи економічної трансформації в Китаї
В часовому вимірі можна виділити такі етапи економічних реформ в Китаї: перший - 1978-1991 pp.; другий 1992-1997 pp. і третій -після 1998 р.
Головна задача першого етапу економічної трансформації (1978-1991 pp.) полягала в подоланні обмежень традиційного мислення і товарного дефіциту. Етап почався з „розкріпачення мислення і реалістичного підходу до справи" і вирішував задачі, повязані з „розширенням прав і поступкою частини прибутку на користь підприємств". Були визнані інтереси особистості, родини, підприємства, організації, місцеві інтереси, люди мали можливість багатіти, був помякшений контроль над ринком, дозволені вільний обмін, розвиток індивідуальних і приватних господарств, товарного виробництва. Фінансові ресурси були розділені на центральні і місцеві, розширено місцеве право. Були дозволені пошуки й експерименти в інтересах розвитку економіки.
Почалася деколективізація в сільському господарстві, яка полягала в розподілі колективної землі і виробничих споруд по селянських подвірях з метою підняття трудової активності селян, збільшення сільськогосподарського виробництва. Частка приватного сектора в роздрібній торгівлі і сфері послуг досягла літом 1980 р. 10%. За 1980 р. частка важкої індустрії у валовій продукції всієї промисловості була знижена на 3,6 %.
В 1980 р. в КНР прийнято рішення перетворити всі кооперативні і державні підприємства, за винятком банків, транспорту, звязку та енергетики в акціонерні компанії. Заплановано створення ринку акцій та інших цінних паперів. З 1981 р. почалася переорієнтація на розвиток легкої промисловості, що забезпечувало скорочення споживання енергії, оскільки енергоємність легкої промисловості в 5 разів менша, ніж важкої. В 1979 р. виробництво енергії в КНР зросло на З %, а промислового виробництва - на 8,5 %; в 1980 р. виробництво енергії скоротилося на 1 %, а промислове виробництво зросло на 8,7 %. Споживання енергії в 1981 р. впало ще на 3 %. В 1983 р. поставлена задача забезпечити переважний розвиток не тільки легкої промисловості, а й сільського господарства. В сільському господарстві введена система „сімейного підряду". Тоді ж система відрахувань від прибутку в держбюджет замінена стягуванням податків. Це призвело до того, що частка залишеного у підприємств прибутку збільшилася з 38 % в 1978 р. до 42,2 % в 1981 р.
Починаючи з 1979 р. реформи в системах управління на нижчому рівні призвели до реформ у системах розподілу ресурсів, що, у свою чергу, спричинило реформи на макроекономічному рівні. Державним підприємствам було дозволено використовувати частину прибутку для потреб виробництва і робітників, що відразу призвело до зростання прибутку, або зниження втрат на 12 %. Самостійність підприємств у сфері управління поступово розширювалася завдяки введенню системи відповідальності за виконання контрактів, за якою державні підприємства погоджувалися на відрахування державі заздалегідь визначених надходжень, а потім завдяки заміщенню цієї системи відповідальності сучасною корпоративною системою, при якій держава має право на одержання дивідендів за своїми акціями.
Після виконання завдань з обовязкових поставок державним підприємствам була дозволена реалізація додатково отриманої продукції на ринку за ринковими цінами і придбання на ринку засобів виробництва для підвищення продуктивності праці і розширення своїх виробничих можливостей.
Реформи створили дві сприятливі умови для швидкого розширення кількості таких підприємств: збільшення внаслідок реформи системи сімейної відповідальності, що дозволило використовувати додаткові ресурси для реалізації місцевих інвестиційних ініціатив; розширення доступу до основних матеріалів, устаткування і ринків. Якщо в 1978 р. обсяг місцевого виробництва становив 7,2 % від загального обсягу промислового виробництва в Китаї, то вже до 1996 р. частка місцевих підприємств у загальному обсязі виробництва збільшилася до 31,1 %.
Недержавні підприємства, однак, були змушені рахуватися із суворими бюджетними обмеженнями. При низькій продуктивності вони найчастіше не виживали. Проте їхній розвиток вплинув на підприємства державного сектора і політику держави, спрямовану на вдосконалювання управління державними підприємствами.
Усе це призвело до підвищення активності міст, підприємств, ро?/p>