Загальна характеристика основних економічних моделей
Дипломная работа - Экономика
Другие дипломы по предмету Экономика
и економічними законами. Ключові проблеми структурних реформ повязані не з економікою у вузькому значенні цього слова, а з відсутністю довіри між підприємствами, громадянами і владою, незахищеністю особистості і власності. Тому головна задача російських структурних реформ - перетворення інституціонального середовища, що визначає здатність задіювати національне багатство в ринковий оборот, забезпечувати комерціоналізацію інтелектуальної власності, підвищувати низьку ділову активність маси населення і якість управління.
Але потрібно враховувати, що соціальні інститути багато в чому обумовлені історичними традиціями і менталітетом населення. Не випадково не дали результатів спроби механічно використовувати в російських умовах деякий досвід, що виправдав себе на Заході. Закон про банкрутство, що успішно діє в Німеччині і скопійований у Росії без врахування особливостей її адміністративно-судової системи, фактично призвів до кримінального перерозподілу власності. Те ж стосується до спроб використовувати методи реструктуризації підприємств, що виправдали себе в Москві і Санкт-Петербурзі, у ряді південних і східних регіонів Росії. Господарське законодавство в Росії повинно відповідно орієнтуватися не на абстрактні ідеали, а на реально досяжний розвиток соціальних інститутів.
Основні напрямки структурних реформ повинні визначатися з врахуванням гостроти нинішніх проблем, оцінюваної з позицій більшості населення, а не фінансової чи політичної еліти. За 1992 2000 pp. частка Росії у світовому населенні скоротилася - з 2,73 до 2,43 %, а у світовому ВВП (за паритетом купівельної спроможності) з 2,79 до 1,64%. Це значить, що раніше Росія перевершувала за економічним розвитком світове господарство, а тепер поступається йому, хоча володіє унікальними природними багатствами (у тому числі 25 % світових ресурсів лісу і прісної води) і відносно високим людським капіталом, незважаючи на те, що він зменшився в останні роки. Вся справа в нераціональному використанні національного багатства. До 1960-х pp. відставання за продуктивністю праці від найбільш розвинених країн в Росії скорочувалося, потім стало збільшуватися і нині у ряді галузей стало десятикратним.
Особливу проблему становлять міжрегіональні відмінності. Виробництво ВВП на душу населення, за даними статзбірника „Регіони Росії", у 2002 р. по регіонах РФ відрізнялося в 30 разів, інвестиції в основний капітал у розрахунку на душу населення у 180 разів, офіційне безробіття - у 20, відношення середнього розміру доходу на душу населення до прожиткового мінімуму - у 15 разів. Це нерідко перевищує розбіжності між США і країнами Африки, не кажучи вже про розбіжності між країнами в ЄС.
За даними Держкомстату РФ, у 2003 р. 22,5 % ВВП виробила неофіційна економіка (за оцінками закордонних економістів, ця частка становить в країнах СНД до 48 %, у Центральній і Східній Європі -22 %, на Заході - 5 %). За оцінкою Ради безпеки Росії, доходи тіньової економіки порівнянні з доходами федерального бюджету, причому 9 млн. чоловік певним чином повязані з криміналом.
Головна проблема малого і середнього бізнесу - розвиток його звязків з великими корпораціями, що у розвинених країнах виступають як головні замовники й інвестори мережі малих і середніх фірм. Так, у Сан-Франциско (США) малий бізнес дає 50 % робочих місць і надходжень у міський бюджет, у Москві - 25 % , у містах Сибіру - менше 5 %. Щодо змін у сфері промислової політики, то потрібно брати до уваги, що в США, наприклад, функції міністерств виконують транснаціональні корпорації, багато з них („Дженерал Електрик", „Майкрософт" та ін.) за ринковою капіталізацією перевершують усі російські компанії разом узяті. Курс їх акцій залежить від того, наскільки реалізуються подані на сайтах квартальні плани. Ці плани втілюються в замовленнях тисячам постачальників і субпідрядників по усьому світі. І Росія переходить не від планової до ринкової економіки, а від адміністративного до обґрунтованого економічного планування.
На переконання Л.С. Бляхмана, реформа структури російського господарства потребує:
- підтримки прискореного розвитку переробної промисловості, у першу чергу, машинобудування й інформатики, сфери послуг, розширення внутрішнього попиту на їхню продукцію;
- розвитку експорту продукції з високою доданою вартістю (техніка в Китаї становить 47 % експорту, а в Росії - лише 15 %). За оцінкою американських експертів, у найближчі 15 років зі США буде переведено за кордон 3,3 млн. робочих місць, в основному в сфері інформатики і сервісних послуг. Значну їх кількість могла б отримати Росія. Не можна погодитися з пропозиціями про орієнтацію Росії на експорт сировини в Китай. Головне - відмова від протиставлення видобувної і переробної промисловості, перетворення видобутку сировини в галузь високих технологій;
- скорочення неринкового сектора, у якому 31 % працівників створює всього 12 % ВВП (за розрахунками Е. Ясіна);
- реструктуризацію підприємств на основі ліквідації або консолідації безперспективних (майже половини їх загальної кількості), підтримки успішно працюючих (близько 20 %) і оздоровлення потенційно конкурентоспроможних (30 %) [101].
С.М. Бляхман [108] вважає, що російська економіка за останнє десятиріччя стала ринковою в тому сенсі, що вона приватизована, не є обєктом державного планування, а значною мірою відкрита світовому ринку, реагує на зміну його запитів, забезпечує платоспроможних покупців товарами та послугами. В останні роки вона характеризується безде?/p>