Життя Івана Виговського
Информация - История
Другие материалы по предмету История
гляди невеликого гурту поміркованих одиниць. Шляхетське громадянство не хотіло забути давнього панування над Україною і, щоб тільки приєднати собі козаків, не жалувало приманливих обіцянок. Виговський погоджувався на поновлення звязків із Польщею, але під умовою, що Польща визнає Руське Князівство як окрему державу, як незалежного союзника.
Але становище України почало погіршуватися. Московська армія стояла на кордоні, а приборкана опозиція почала знову підносити голову. Татари, хоч були в союзі з Україною, підтримували польську політику. В цій ситуації Виговський був примушений іти на поступки. Так 16 вересня 1658 р. під Гадячем укладено з Польщею договір.
Зміст його був такий: Україна у складі воєводств Київського, Брацлавського і Чернігівського під назвою Руське князівство разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до єдиної і неподільної Речі Посполитої на правах формально рівноправного субєкта. Начальну владу мав гетьман; йому належало командування всіма військовими силами; він мав також держати уряд київського воєводи і бути першим сенатором на Наддніпрянщині. Влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король вибирав і призначав нового гетьмана.
Далі утворено для Наддніпрянщини нові уряди канцлера, маршала та підскарбія і вищий судовий трибунал. В Києві або іншому місті дозволялось відкрити монетний двір для карбування грошей. Відновлено уряди воєвод і каштелянів; ці уряди в київському воєводстві мала діставати шляхта грецької віри, в двох інших воєводствах на переміну православні і католики. Українське військо мало складатися з 30 тисяч козаків і 10 тисяч найманих вояків. Польські й литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, а якщо за нагальної потреби вступали, то переходили в підпорядкування гетьмана. Про законодавчу владу не сказано нічого; вибір кандидатів на гетьмана мали проводити спільно всі стани (козаки, шляхта, духовенство). Козакам забезпечено давні соціальні права. Відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності й податки селян і міщан, які існували до 1648 р. На пропозицію гетьмана З кожного полку по сто козаків могли дістати шляхетство. Повернено всі права православної церкви не тільки на Наддніпрянщині, але всюди, як далеко мова руського народу сягає а саме, прилюдне виконування обрядів, закладання нових церков, зворот забраних. Духовенство мало підлягати тільки духовному присудові, а не світській владі або панам. Православні міщани без перешкоди діставали уряди по містах. Уніатська церква залишалася, але не дозволено було поширювати її в нових місцях. Католицька церква мала рівноправність. Православному митрополиту і єпископам надавалися місця в сенаті. Київська академія дістала такі самі права, які мала краківська, але з застереженням, що не буде професорів і студентів католиків, кальвіністів і лютеран: другу академію мали заснувати в іншому місті України; в місцях осередків цих академій не можна було засновувати інших (тобто польських) шкіл. Середні школи і друкарні могли існувати всюди. Встановлювалась свобода друку і слова, навіть у релігійних питаннях; образа королівської гідності заборонялася лише в книжках або дискусіях.
Гадяцький договір був тільки новим, виправленим виданням зборівської угоди. Польські політики подбали про те, щоб різні другорядні справи формулювати так, щоб вони притягали українське громадянство: так владу гетьмана підвищено тим, що він мав носити титул київського воєводи і входити до сенату, генеральній старшині надано значніші назви канцлера, маршала тощо, козацькі вольності перераховано повністю за бажаннями козаків. Але в принципіальних справах Польща виявила давню непоступливість. Українці домагалися, щоб утворене було окреме Велике Князівство Руське на зразок Великого князівства Литовського, щоб у склад його входили також західні українські землі воєводства Волинське, Подільське, Руське та Белзьке і Пінський та Мстиславський повіти; щоб воєводами і каштелянами були тільки православні; щоб козацького війська було 60 тисяч, окрім найманого. Але всі ті домагання поляки відкинули не погодилися на державну рівноправність України, а дали тільки автономію, і то лише для самої Наддніпрянщини, усуваючи все те, що нагадувало б українську державність. Помітне було також те, що на Наддніпрянщину відкрито широко двері для шляхти: вже не самі козаки мали вести справи України, а спільно зі шляхтою і під керівництвом польської держави. Так гадяцький договір у самій своїй основі не міг вдовольнити українських державників; це була тільки хвилинна комбінація, що не могла розраховувати на довговічність.
Більшість населення не сприйняла Гадяцький договір. Переорієнтація на Річ Посполиту та союз із Кримським ханством не знайшли підтримки у суспільстві. Російський уряд Олексія Михайловича оголосив І. Виговського зрадником і закликав український народ не виконувати його розпоряджень. Громадянська війна доповнилась українсько-московською війною.
3.3 Війна з Московською державою
Виговський поспішав з укладанням угоди з Польщею, щоб мати вільну руку супроти Московщини. Розраховуючи на татарську і польську допомогу, він вирішив розірвати звязки з Москвою. Окремим маніфестом, в урочистій формі він вияснив причини війни: Ми, все Військо Запорізьке, заявляємо і сві