Життєвий і творчий шлях Ольги Кобилянської
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
?зити, мабуть, аж за море! І що має наш край з того? Правда, протест робітника ще не підтриманий іншими; відповідь укараного згубилась в оглушаючім гуку.
Письменницю обурює пасивне ставлення корінного населення до знищення природи, що вони жили з дня на день, не дбаючи о будучність і її безнадійність; їх бажання були прості й прозорі, а умови їх щастя блиск сонця і сине небо. Мешканці цього краю ще не усвідомили, що капіталізм посягає на природні багатства, на волю трудівника, несе соціальні пута.
Ольга Кобилянська однією з перших в українській літературі сміливо виступила на захист зелених скарбів природи, вона, кажучи словами Лесі Українки, створила істинно трагічну і високохудожню картину руйнування пралісу, висловила обурення і ненависть проти експлуататорів,
Ще більшу силу таланту письменниця проявила в творі Земля, над яким працювала в 18951901 роках.
У розквіті свого таланту О. Кобилянську спіткало лихо хвороба. У 1903 році Ольга Юліанівна простудилася, внаслідок чого почався частковий параліч. Це горе позбавило письменницю широкої можливості особисто спілкуватися з друзями-митцями, з народом. Своя недуга, хвороба батька, смерть матері, матеріальні нестатки все це було причиною деякого творчого спаду О. Кобилянської. Письменниця визнає: Моє життя ніколи не було веселим, а тепер воно доходило до кульмінаційного пункту.
Проте і в таких важких обставинах Ольга Юліанівна продовжує працювати. На папір лягають рядки високохудожніх творів. Так, за мотивами народної пісні Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці! була написана прекрасна повість У неділю рано зілля копала.
Осуд кровопролиття народного. Імперіалістична війна 1914 року принесла трудящим багато горя. Ольгу Кобилянську вражає сила народу, здатність долати злигодні війни. її хвилюють загальносуспільні справи, доля народу. Нариси, чи воєнні новели, писані в роках 19151917, то мотиви все з життя; ними я так перейнялася, що мусила їх обробити і подати публіці, згадує О. Кобилянська.
Глибоке переживання, викликане війною, з хвилюванням висловлює письменниця: Коли б вже все скінчилося, коби вже мир настав, бо годі дихати далі, а і земля вже не приймає більше крові плуги орати не зможуть...
Більшість новел цього періоду мають антиімперіалістичне спрямування, бо показують, що народ ненавидить війну і прагне миру.
Осуд кровопролиття народного звучить у новелах Сниться, Юда, Назустріч долі. Та найбільшим трагізмом вражає Лист засудженого вояка до своєї жінки. Василь розповідає дружині про страхіття війни, про те, як летіли на війні і руки, і голови, і людське життя. Стомлений жахливими подіями, він заснув в окопі, бо був із голоду і жури безсилий. Його віддають під польовий суд. Солдат навіть не усвідомлює, за що його можуть розстріляти. В передсмертних рядках листа до дружини звучить любов до рідного краю, до семи діток і дружини.
Письменниця стає на захист народу, засуджує загарбницькі плани Австрійської імперії.
Тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі! Після першої світової війни край письменниці був окупований боярською Румунією. Буржуазна влада переслідує О. Кобилянську. Проте навіть у тих умовах невтомна трудівниця не випускала з рук пера.
У 1927 році сорокарічний ювілей О. Кобилянської був широко відзначений на Радянській Україні. До письменниці долинула радісна звістка: уряд Радянської України призначив їй персональну пенсію.
Для О. Кобилянської, як і для всіх трудящих Буковини, 1940 рік незабутній: Червона Армія визволила споконвічну українську землю від гноблення румунських бояр. Ольга Юліанівна побачила свою мрію здійсненною зустрілася з вільною людиною у суспільстві вільних людей. Того ж року в Радянському Союзі було широко відзначено 55-річний ювілей творчої діяльності письменниці. Ольгу Кобилянську було нагороджено Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Вона була прийнята в члени Спілки радянських письменників України.
Вітання, видання творів у Києві, листи від радянських громадян, в яких автори висловлювали своє захоплення художнім словом гірської орлиці все це додавало наснаги письменниці. Кобилянська пише схвильовані листи-привітання і листи-відповіді громадським організаціям, трудовим колективам. Почуттям гордості за Радянську Батьківщину, любовю до Комуністичної партії пройняті статті Слово зворушеного серця, Зійшла зірниця, Цвіт культури розвивається та інші.
Письменниця-патріотка заявляє: Хвилюючись, кажу я щире слово, усі мої думки тобі, народе вільний, і пісня серця, музика душі тобі!
На віроломний напад фашистів Ольга Юліанівна відгукнулася гнівними статтями. В одній з них під назвою Здобутого щастя не віддамо нікому вона пише: Ми живемо єдиною думкою, єдиним прагненням прогнати ворога з нашої землі, прискорити день перемоги Червоної Армії.
Паралізована, вже похила віком письменниця не могла евакуюватись з Чернівців. Окупанти в її особі вбачали ворога. Вони зробили обшук у квартирі О. Кобилянської, забрали рукописи, частина яких безслідно зникла. Буржуазним румунським урядом було дано розпорядження передати письменницю військовому суду. Наміри катів залишились нездійсненими, бо 21 березня 1942 року О. Кобилянська померла. Окупаційна влада заборонила громадськості провести в останню путь письменницю-патріотку так, як вона цього заслужила. На похороні були тільки рідні й бл