Етнiчна культура украСЧнського народу
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
а пояснень його походження: або вiд тАЬкраютАЭ - кордону зi Степом, або вiд слова тАЬкраСЧнатАЭ iнша версiя тАЬкрайтАЭ як батькiвщина, вiтчизна, та iн.
Що стосуСФться самоназви тАЬукраСЧнецьтАЭ, то вона довго була малопоширеною. Це багато в чому можна пояснити труднощами етносоцiального розвитку. Синонiмами виступали термiни тАЬкозактАЭ, тАЬкозацький народтАЭ, одночасно продовжували iснувати i старi самоназви тАЬруськiтАЭ, тАЬрусинитАЭ. Тiльки в умовах нацiонального вiдродження у другiй половинi XIX ст. остаточно утвердилася самоназва тАЬукраСЧнецьтАЭ. Таким чином, в етнiчнiй iсторiСЧ украСЧнцiв можна видiлити три ключовi етнообСФднуючi самоназви: 1) словяни (словени); 2) руси (руськi, роси, русичi, русини); 3) украСЧнцi (козаки).
Сьогоднi украСЧнцi складають основне населення держави УкраСЧна. Це один з найбiльших народiв РДвропи i другий за чисельнiстю у словянському свiтi. Згiдно з останнiм переписом (1989 р.) украСЧнцi в своСЧй краСЧнi становили майже двi третини населення (72,7%). Тут проживало 84,8% украСЧнцiв, якi жили в тогочасному СРСР - 37,4 млн. В основному украСЧнцi рiвномiрно розподiленi по всiй територiСЧ держави за винятком Криму i пiвденного сходу. У сiльськiй мiiевостi вони складають до 90% населення, в мiстах - до 70%.
УкраСЧнцi належать до словянськоСЧ групи iндоСФвропейськоСЧ етнолiнгвiстичноСЧ сiмСЧ. УкраСЧнський етнос складаСФться з 1) основного етнiчного масиву украСЧнського народу, який в основному спiвпадаСФ з територiСФю його формування i державними кордонами УкраСЧни; 2) етнiчних груп украСЧнцiв за межами основного етнiчного масиву в ближньому i далекому зарубiжжi - дiаспори; 3) субетнiчних груп, тобто спiльнот у середовищi украСЧнцiв, вiдмiнних специфiчними рисами культури (гуцули, лемки, бойки, полiщуки i т.д.).
Сьогоднi внаслiдок нацiонально-державного розмежування сотнi тисяч украСЧнцiв виявилися за межами УкраСЧни, в сумiжних з нею регiонах - Кубанi, ПриазовСЧ, Центрально-Чорноземнiй областi РФ. Значне число украСЧнцiв переселилося до Сибiру i на Далекий Схiд (схiдна дiаспора). У колишнiх радянських республiках проживаСФ: в Росiйськiй ФедерацiСЧ (Кубань, Приазовя, Центрально-Чорноземний район) - 4,4 млн. етнiчних украСЧнцiв, Казахстанi - бiля 2 млн., Молдовi - 561 тис., Беларусi - 291 тис.
На американський континент емiграцiя вiдбувалася в основному з украСЧнських земель, якi входили до складу Австро-Угорщини. Тiльки в кiнцi XIX - початку ХХ ст. вона склала понад 700 тис. чоловiк. Сучаснi емiграцiйнi процеси активiзувалися пiсля розпаду СРСР. У далекому зарубiжжi найбiльше украСЧнцiв живе у США - приблизно 1 млн., Канадi - понад пiвмiльйона, в Аргентинi i БразилiСЧ по 200 тис., Польщi - близько 300 тис. чоловiк. Потрiбно зазначити, що потужна компактна етнiчна маса украСЧнцiв, яка iснувала на територiСЧ Польщi (Холмщина, Пiдляшшя), пiсля проведеноСЧ в 1947 р. операцiСЧ тАЬВiслатАЭ по переселенню СЧх в захiднi воСФводства фактично перестала iснувати. Всього за офiцiйними даними, на середину 1989 р. кiлькiсть украСЧнцiв у свiтi становила 46,2 млн. За деякими сучасними оцiнками, кiлькiсть украСЧнцiв тiльки в дiаспорi досягаСФ 20-30 млн., а загальна кiлькiсть становить 60-70 млн.
Незважаючи на значну емiграцiю, чисельнiсть населення УкраСЧни зростала. Так, в 1897 р. вона становила 28,4 млн., а в 1913 р. - вже 35,2 млн. У той же час починаючи з XIX ст. в основному внаслiдок освоСФння i промислового розвитку Пiвдня i Сходу УкраСЧни, що призвело до переселення сюди великоСЧ маси людей з iнших регiонiв РосiйськоСЧ держави, питома вага тут украСЧнцiв меншала. Так, якщо в XVIII ст. украСЧнцi складали близько 85% населення у межах сучасноСЧ УкраСЧни, то в XIX ст. приблизно 80%,а у ХХ ст. бiля 74%. В останнi десятирiччя рiзко зменшилося сiльське населення i збiльшилося мiське, яке склало понад 65%. Особливо небезпечними явищами стали зниження народжуваностi (у 1990 р. цей показник був найнижчим у СРСР) i збiльшення смертностi, внаслiдок чого з 80-х р. спостерiгаСФться депопуляцiя. Вона особливо посилилася з 1992 р. Серед етнiчних процесiв потрiбно видiлити зменшення питомоСЧ ваги украСЧномовного населення з 71,8% у 1959 р. до 63,9% у 1989 р. Найбiльш це явище властиве Донецько-Приднiпровському i Пiвденному реТСiонам. Серед причин, якi обумовили зменшення питомоСЧ ваги украСЧномовного населення в УкраСЧнi домiнуюче мiiе займаСФ русифiкацiя, яка супроводжувала процес створення тАЬрадянського народутАЭ.
3. Культурно-iсторична своСФрiднiсть реТСiонiв УкраСЧни
ТрадицiСЧ i побут украСЧнського народу, якi мають багато загальнонацiональних рис, i сьогоднi зберiгають ряд територiальних особливостей. Вони зумовленi:
- характером iсторичного розвитку окремих реТСiонiв УкраСЧни;
- природно-географiчними умовами;
- взаСФмозвязками з iншими народами.
З iсторико-етнографiчноСЧ точки зору на територiСЧ УкраСЧни можна видiлити такi культурно-iсторичнi зони: 1. СереднСФ Приднiпровя (Надднiпрянщина). 2. Подiлля. 3. Слобожанщина i Полтавщина. 4. Полiсся. 5. Прикарпаття (Галичина). 6. Волинь. 7. Закарпаття. 8. Буковина. 9. Пiвдень. Остання зона заселена декiлькома мiграцiйними хвилями, i остаточно СЧСЧ населення сформувалося у XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографiСЧ район УкраСЧни. Пiвдень можна в свою чергу роздiлити на ряд реТСiонiв: Причорноморя, Таврiю, Донщину (Подоння, Донеччину). Потрiбно зазначити, що наведений розподiл багато в чому умовний. Бiльш точне районування можливе при всебiчному вивченнi iсторико-етнографiчних явищ. Крiм того, цi райони не залишаються незмiнними, як i критерiСЧ, що СЧх визначають. В УкраСЧнi до сьогоднi зберiгаються етнографiчнi групи, якi мають своСЧ ос