Етапи розвитку земної кори
Информация - Геодезия и Геология
Другие материалы по предмету Геодезия и Геология
ої стадії альпійського циклу; серед найбільш виразних слід назвати піренейську тектонічну фазу (друга половина еоцену). П. п. характеризується подальшим скороченням морських площ і порівняно невеликою трансгресією в середині періоду. Магматизм має локальний прояв. Після великого вимирання наприкінці крейди органічний світ П. зазнав різкого відновлення. З-поміж морських організмів зявилися нумуліти (раніше П. називали навіть нумулітовою системою); істотні зміни відбулися й у складі форамініфер. Серед наземної фауни запанували ссавці, а в рослинному світі покритонасінні.
Палеогеографічні перерозподіли своєрідне явище геологічної історії, що полягає в збігу за часом трансгресій, або наступі моря в одних районах з регресіями в інших. Наприклад, початок формування в другій половині мезозою Атлантичного океану й трансгресії в Західному Сибіру відповідає часу ліквідації морських басейнів на північному сході (Верхоянсько-Чукотська область), що існували досить тривалий час. Подібні П. п. найчастіше супроводжують структурно-геологічні перебудови, зміни тектонічних режимів.
Палеогеографія наука, що розвивається на стику геології й географії, які однаково вважають її "своєю", хоча і вкладають у неї різний зміст. У геології П. вивчає ландшафти й фізико-географічні умови минулого: розподіл суходолу і моря, клімати, формування рельєфу та інші подібні режими та зміни в часі. Перші уявлення про П. виникли ще в XVII ст. (Стено та ін.); М. В. Ло-моносов (1763) уже використовував термін "давня географія". Термін П. як такий використовували М. О. Головкінський (1870), А„ Лаппаран (1885); А. Буе (1875) говорить про "палеогеологічну географію" або "геологічну палеогеографію". У XIX ст. П. розвивається як складова історичної геології (О. П. Карпінський та ін.), а у XX ст. оформляється як самостійна наука; з другої половини XX ст. зявляються перші підручники й широкі зведення. Важливість П. для історичної геології визначається тим, що уявлення про сучасні ландшафти й фізико-географічні процеси можуть використовуватися для розшифрування умов минулого (актуалізм), виявлення просторово-часових закономірностей розвитку текто-генезу.
Палеозой, палеозойська ератема (група), п. ера стратиграфічний підрозділ та інтервал часу, протягом якого формувалися його відкладення. Це найдавніший етап фанерозою, ера давнього життя (звідки й походить його назва), що була виділена А. Седжвіком (1838). До складу П. входить шість систем (знизу вверх): кембрій, ордовик, силур, девон, карбон, перм. Крім такого загально прийнятого стратиграфічного, здійснюється й історико-геологічний поділ П. на дві або три частини (ранній, середній і пізній П.). Тривалість П. близько 330 млн років (570-240). П. час існування материків Ґондвана, Лавразія, Анґаріда, Панґея, а також океанів Япетус, Палеотетіс і Урало-Монгольського, на місці яких згодом сформувалися складчасті пояси. Органічний світ П. розвивався в морях, а в другій його половині почав активно виходити на суходіл; за цими ознаками його іноді поділяють на талофіт, псилофіт і палеофіт.
Палеокліматичні епохи (періоди, ери) час переважання певних кліматів минулого, виявлених на великих площах земної поверхні. Так, у фанерозої та пізньому докембрії можна виокремити холодні ери (пізній рисей-ранній венд, пізній палеозой, пізній кайнозой) і теплі ери, якими є пізній венд-ранній і середній палеозой, ранній мезозой-ранній кайнозой. Більш короткочасними були епохи й періоди аридизації кліматів (перша половина кембрію, девон, середня перм-середній тріас, пізня юра), коли переважав посушливий клімат, або його гумідизації в ранньому-середньому карбоні, пізньому тріасі, середній юрі-першій половині крейди. У деяких випадках на Землі існували епохи зі строкатою диференціацією кліматів (середина пермі, пізній девон), упродовж яких водночас відбувалися найбільші накопичення солей в одних зонах і значне вугленакопичення в інших. Такі чергування кліматів минулого були результатом або переміщення окремих континентів у приполярні зони, що спричиняло великі зледеніння (наприклад, ґондван-ське), або різкої диференціації чи, навпаки, нівелювання рельєфів. Наслідком великих трансгресій було потепління кліматів та їх гумі-дизація. Деякі дослідники повязують потепління й похолодання на Землі з космічними причинами, рухом нашої планети в різних зонах галактичної орбіти, що вимагає додаткового обґрунтування.
Палеонтологія (від грецьк. "наука про давніх істот") напрям, що вивчає органічний світ минулого й геолого-історичні закономірності його розвитку. Як наука біологічного профілю П. розробляється головним чином геологією, оскільки вивчення викопних решток організмів і слідів життєдіяльності використовується насамперед для визначення віку відкладень, що містять їх, обґрунтування певних стратиграфічних одиниць і зясування фізико-географічних обстановок минулого. Палеонтологічний метод є основним у стратиграфії фанерозою. У складі П. виокремлюється палеозоологія, палеоботаніка, мікропалеонтологія, палі-нологія. Основи палеонтологічних знань зявилися в XVI ст., коли "фігурні камені" та інші прояви "гри природи" почали трактуватися як палеонтологічні рештки (Леонардо да Вінчі, К. Гезнер, Б. Паліссі, Д. Рей та їй;); Ж. Кювє (1796), який розробив метод реконструкції викопних організмів за їхніми рештками й зібрав величезний фактичний матеріал, вважається одним із засновників П. як самостійної науки. Його учень Дюкроте де Блен-віль (1822) увів термін "палеонто?/p>