Економіко-статистичний аналіз і шляхи підвищення ефективності виробництва соняшника в СООО ім. "Суворова" Луганської області
Курсовой проект - Сельское хозяйство
Другие курсовые по предмету Сельское хозяйство
в науково-дослідних установах становив понад 50 ц/га.
Досвід передових господарств країни переконливо свідчить, що для значного підвищення врожайності соняшнику вирішальне значення має впровадження інтенсивної технології його вирощування.
Застосування інтенсивної технології дає змогу значно підвищити урожайність порівняно з традиційними методами вирощування соняшнику. Зокрема, у 1983 році в Україні інтенсивну технологію було запроваджено на площі 431 тис. га. Середня врожайність насіння становила 16,1 ц/га (проти 13 ц/га за використання звичайної технології), 190 господарств виростили по 23 ц/га і більше.
У 19861990 роках, застосувавши інтенсивну технологію у вирощуванні соняшнику, а також дотримавши всіх агротехнічних прийомів (до цього треба додати сприятливі агрометеорологічні умови), господарства Запорізької, Дніпропетровської і Харківської областей одержали середній урожай 18,018,8, а Донецької, Полтавської, Вінницької та Черкаської областей -19,7-22,9 ц/га.
Починаючи з 1991 року, у звязку з економічною кризою в аграрно-промисловому комплексі (АПК) країни, на зміну інтенсивній технології вирощування соняшнику прийшла екстенсивна. Отже, за останні вісім років (1991 1998) спостерігається тенденція до зниження врожайності та валових зборів соняшнику при значному зростанні посівних площ в Україні.
Екстенсивна технологія полягає насамперед у правильному чергуванні культури в сівозміні, розміщенні посівів по кращих попередниках, впровадженні високопродуктивних районованих сортів і гібридів, раціональному застосуванні добрив, своєчасному обробітку ґрунту з мінімалізацією технологічних операцій та використанням широкозахватних знарядь і комбінованих агрегатів, дотриманні оптимальних строків сівби, своєчасному та якісному доглядові за посівами, безгербіцидній технології боротьби з бурянами, системі заходів захисту рослин від шкідників та хвороб, удосконаленні методів збирання врожаю тощо.
Виробничий досвід показує, що точне і своєчасне застосування всіх прийомів агротехніки є запорукою добрих урожаїв соняшнику на всіх площах посіву навіть без застосування хімічних засобів боротьби з бурянами!
Важливою умовою досягнення стабільності високих урожаїв є правильне чергування соняшнику з іншими культурами у сівозміні. На те саме поле він має повертатися не раніш як через 810 років. За цей час у ґрунті значно зменшується концентрація інфекції, різко знижується ураження рослин вовчком, несправжньою борошнистою росою, сірою та попелястою гнилями, склеротиніозом та іншими хворобами. Не рекомендується розміщувати соняшник безпосередньо після сої, гороху, квасолі, тютюну й томатів.
Кращими попередниками для соняшнику є озимі та ярі колосові, кукурудза на зерно і силос. Після цукрових буряків, люцерни, суданської трави соняшник можна висівати 8 зонах достатнього зволоження через один-два роки, недостатнього через два-три роки, адже за цей час запаси продуктивної вологи у кореневмісному шарі ґрунту відновляться до рівня середньорічних показників. Кращими ґрунтами для вирощування є різні типи чорноземів, каштанові та сірі лісові, непридатними піщані, засолені та дуже кислі. Погано росте соняшник також на важких глинистих ґрунтах.
Система зяблевого обробітку ґрунту складається з лущення поля на глибину 68 см, яке слід проводити одразу після збирання врожаю стерньових попередників. На забурянених площах застосовують дворазове лущення з інтервалами між ними 1520 днів та оранку. Глибина оранки на ґрунтах, не схильних до ущільнення та запливання, має становити 2022 см, на ґрунтах з важким механічним складом 2527 см, а на площах, засмічених кореневищними та коренепаростковими бурянами, 28-35 см.
На полях, засмічених осотом та іншими коренепаростковими бурянами, обробіток ґрунту потрібно проводити по типу поліпшеного зябу (два-три дискових лущення стерні, оранка). За такої системи основного обробітку ґрунту технологія вирощування соняшнику цілком можлива без застосування гербіцидів.
Напівпаровий обробіток ґрунту застосовують після озимих та ярих колосових на полях, які не уражені вітровою ерозією. При цьому злущене поле виорюють у липні-серпні. Буряни, що зявляються, знищують культиваціями на глибину 810 см з одночасним боронуванням. Після напівпарового обробітку ґрунту у два-три рази зменшується забуряненість полів.
Якщо поле засмічене багаторічними коренепаростковими бурянами (будяком, осотом, берізкою, латуком татарським, ластовцем гострим тощо), слід застосовувати пошаровий обробіток ґрунту, раннє дискове лущення на глибину 8-10 см, після відростання бурянів лущення дисковими боронами або лемішними знаряддями на глибину 1012 см, після повторного відростання бурянів провести оранку на глибину 2730 см.
Після кукурудзи на зерно або силос поле треба обробити дисковими лущильниками вздовж та упоперек, а потім провести оранку на 2527 см,
У районах, де виявлено вітрову ерозію, слід провести безполицеве розпушення ґрунту із залишенням стерні на поверхні поля. Система протиерозійного обробітку
складається з дрібних лущень культиваторами-плоскорізами та безполицевого розпушення на глибину 2225 см культиваторами-глибокорозпушувачами.
Досліджено, що своєчасне лущення стерні підвищує врожай на 23 ц/га, а глибока оранка на 1 ц/га.
На більшості типів ґрунтів передпосівний обробіток ґрунту має включати мінімальну кількість технологічних операцій з використанням широкозахватних знарядь (БЗС?/p>