Екологічний зміст процесу антропогенезу
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
°ються в умовах недоліку палеонтологічних матеріалів і, природно, що міняють свою форму або навіть втрачають зміст при нагромадженні цих матеріалів.
Що дало можливість обєднати ці форми? Структура й варіації зубної системи дозволили після збільшення числа знахідок сивапитеков і вивчення їхньої мінливості включити рамапитека в ряд сивапитеков, серед яких він не виділяється нічим особливим. Розширення числа знахідок і їхнього репертуару, зокрема виявлення більш-менш повного лицьового кістяка, дало можливість показати специфічна подібність сивапитеков з орангом у структурі особи. Дослідники визнають зараз цю лінію генетичної наступності переважної, хоча припускають, що сивапитеки були менш спеціалізовані у своїй локомоції, чим оранги, і більше наближалися по типу локомоції до шимпанзе. Вони виявляють значний поліморфізм у розмірах - від 30 до 70 кг, але не в дієті, що зводилася в основному до фруктів. Очевидно, при більш-менш однаковій дієті адаптивна радіація розмірів усередині групи була селективним пристосуванням, тією чи іншою мірою сприяла її виживанню. Але так чи інакше, ні про яке формування бипедализму навіть у початковій формі в цьому випадку не доводиться говорити. А раз так, то й про азіатське формування лінії, що веде до сучасної людини, не доводиться говорити теж. Правда, ми маємо значний хронологічний пробіл у наших знаннях між найбільш пізніми міоценовими гоминоїдними приматами (приблизно 7 млн років) і найбільш ранніми африканськими гоминоїдами (близько 4 млн років), і, досить імовірно, щось відбувалося за цей час в Азії, але про це можна тільки уявляти. Поки ж весь доступний зараз пліоценовий матеріал свідчить про більше пізній, чим міоцен, африканському формуванні істинно гоминидної галузі, хоча не слід забувати про східно-африканську рифову зону з піднятими до поверхні міоценовими й пліоценовими шарами й вулканічними відкладеннями, що створює надзвичайно сприятливі умови для роботи палеонтологів.
Хоча, здавалося б, ця проблема не має на перший погляд стосунку до розглянутих питань, уважаю доречним сказати про своє відношення до так званих молекулярних годинників відліком часу дивергенції філогенетичних галузей або ліній, здійснюваним за допомогою зіставлення послідовностей амінокислот, імунологічної гібридизації ДНК. Дотепер метод молекулярних годин приводить до суперечливих результатів, маючи на увазі розбіжність або неповний збіг ходу годин з геологічними даними про датування викопних форм, тим часом як адекватне датування має, крім іншого, величезне значення й у реконструкціях, тому що виразно ставить їх у ті або інші середові умови. Подібна розбіжність приводить багатьох палеонтологів до виправданого скепсису, що у безкомпромісній формі виразила такий великий сучасний фахівець із копалин гоминид, як М. Волпофф: Імовірно, кращий спосіб резюмувати вкрай контрастні точки зору полягає в тому, щоб сказати, що годинник просто не повинні працювати. Із цим, мабуть, важко повністю погодитися - годинники йдуть, але в їхньому механізмі закладене принципове обмеження: вони показують час для простору подій, що не охоплює викопні форми. Вони лежать за межами цього простору, тому що не від них отримані молекулярні структури, а тому що сподіватися одержати від них ці структури найближчим часом передчасно, те й робити виправлення в палеонтологічному літописі на хід годин, як того вимагають біохіміки, позбавлено змісту.
Переходячи до африканським пліоценових гоминоїдів, відразу ж замислюєшся, незважаючи на, здавалося б, уже чимале число знахідок, про те, що подання про їх дійсно відбивають морфологічну специфіку окремих форм і це виникає за рахунок сформованої не дуже перевіреної традиції і її некритичного повторення в літературі. Щоб продемонструвати, як все умовно в даній області, зрівняємо список розподілу головних знахідок по родах і видам, складений Д. Пилбимом і опублікований у написаній їм разом з іншими книзі, на яку вище було зроблене посилання, з угрупованням Ф. Тобайяса, що тільки що випустило монументальний опис знахідок Homo habilis з Олдувея. Один одному протистоять визнані авторитети в області морфології й таксономії приматів, включаючи ранні форми Homo, що підтвердили свою високу кваліфікацію багатьма оригінальними роботами. І що ж? Ф. Тобайяс детально й ретельно описує олдувейські знахідки 13 і 24, у списку Д. Пилбима вони поміщені в Homo sp., насправді, звичайно, у Homo erectus. При дисперсності розподілу знахідок по місцезнаходженнях і хронологічних обріях морфологічні розходження між ними здобувають особливе значення. У список включені три кількісні характеристики - обсяг мозку, вага тіла й зубний модуль, швидкі візуальні враження про будову черепного й лицьового кістяка. Вага коливається від 35 до 50 кг, що при наявності полового диморфізму й одиничності спостережень, зовсім очевидно, не витримує ніякого самого слабкого критерію статистичної вірогідності. Зубний модуль різко виділяє австралопітека з ряду інших - він у нього в півтора разу більше, але в інших випадках варіації також дуже незначні. Більші або менші розміри особи, подовжена або округла черепна коробка, як ми добре знаємо, можуть бути наслідком навіть різної дієти й не мають філогенетичної значимості.
Із усього сказаного випливає, що немає ніяких морфологічних підстав для виділення нового виду afarensis, всі його знахідки, що представляють, можуть бути легко включені у вид africanus, що здобуває з ними значно більше великий ареал. Наявність на черепах, що предст?/p>