Екологічний зміст процесу антропогенезу
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
ті міг утворитися тільки при дуже сильному тиску середовища й, таким чином, представляє собою важливе для нас свідчення інтенсивного тиску природного добору. За рахунок чого міг утворитися такий розкид, як тільки умови середовища надавали багаті можливості для інтенсивного використання? Ми далекі, на жаль, від скільки-небудь правдоподібної відповіді на це питання. Різний калорійний зміст плодів тропічного лісу? Зроблена фантастика, оскільки різні види за інших рівних умов могли мати однакову доступність до цих плодів. Скоріше можна припускати, що тропічний ліс надавав міоценовим приматам різні поверхи свого пишного розвитку, і великі форми групувалися внизу, маючи одночасно достатню кількість їжі й близькість до землі, що означало специфічне пересування на нижніх кінцівках, як роблять це сучасні горили й шимпанзе. Здається досить імовірним, що настільки потужний діапазон варіацій розмірів не може бути пояснений інакше як тільки селективними процесами, не дуже повязаними з кількістю їжі, у той же час повязаними з диференціацією географічного середовища. Екологічна сторона справи однаково залишається істотної.
Дуже важливо й інша обставина - можливість використовувати морфологічні варіації структури зубної системи для відновлення дієти: співвідношення емалі й дентину привело дослідників до висновку, що дентин швидко зношувався, всі форми їли мяку їжу, це значить, харчувалися плодами. З такого більш-менш імовірного екологічного підходу випливає й ще одна обставина - необхідність задуматися над дієтою викопних форм у порівнянні із сучасними й над реконструкцією фізіологічних особливостей у викопних популяціях предків людини.
Після зєднання Африканського і Євразійського континентів 15-16 млн років тому примати, як і інші ссавці, одержали величезну можливість подальшого територіального розвитку й поширення. Тут встає відразу ж одне важливе питання: оскільки розмаїтість зовнішніх умов різко зрослася, то як, що розселялися примати, освоювали цю розмаїтість? І європейські й азіатські форми досить численні й досить значно відрізняються друг від друга, що свідчить про адаптивну радіацію, що тривала. Але вона тривала й у самій Африці, про що свідчить знахідка так званих афропитека, кенияпитека й деяких інших форм, яких важко обєднати із проконсулами. Для розуміння поширення африканських гоминоїдів по інших материках виняткове значення має, звичайно, відновлення палеогеографічної обстановки, особливо на території Аравійського півострова, але поки воно опирається більше на непрямі міркування, чим на прямі дані.
Географія знахідок відповідає на це питання більш-менш виразно: розташовані вони уздовж північного узбережжя Середземного моря, заходять і в центральні райони Європи, і в Туреччину, в Азії концентруються уздовж південних передгірїв Гімалаїв і Каракоруму, які в міоцені були значно нижче, ніж тепер, і, нарешті, відомі зі Східної Азії. Все це гірські райони, що складаються з невисоких гірських ланцюгів і досить великих долин між ними, імовірно, були покриті лісом і більше обводнені, чим тепер. Подібне припущення пояснює факт розселення без яких-небудь додаткових гіпотез, тому що воно мало місце в більш-менш тієї ж екологічній ніші, що й у Центральній Африці. Сама Африка в той же час, схоже, втрачала ліс, і великі ділянки лісу перемінялися саваною. З погляду наших загальних подань, особливо стимульованих гіпотезою П.П. Сушкина , можна було б припускати, що ця обставина могла б стимулювати перехід до початкових стадій прямоходіння, але ми не повинні забувати, що схильні до цьому антропоїди - шимпанзе й горили живуть саме в тропічному лісі. Перехід до формування двоногої локомоції міг початися, отже, у рамках всієї території розселення гоминоїдних приматів як в Африці, так і в Євразії, і нам недоступні зараз які-небудь обєктивні критерії для вибору.
Інтенсивна адаптивна радіація в Євразії підтверджується знахідками своєрідних форм, що займають поки ізольоване положення в таксономії міоценових приматів. Найбільше широко розповсюдженими формами в Європі були дріопітеки, але плиопитек, уранопитек і рудапитек мають від них багато відмінностей у морфології і являють собою якісь самостійні таксони, обсяг яких залишається неясним. Те ж саме можна повторити й про ще не описані скільки-небудь повно знахідки в містечка Луфенд у провінції Юньнань у Китаї, що відрізняються великою мінливістю. Основним приваблюючої до себе увага досягненням палеонтології міоцену є, однак, не ці нові знахідки, а ревізія таксономічного положення рамапитека - викопної форми із Сиваликских пагорбів в Індії. У російській літературі цю точку зору особливо енергійно захищав М.. Урисон, що приписував рамапитеку прямоходіння й розглядало його як попередник австралопітеків. В американській літературі спеціально дискутувалося питання про адаптивні особливості цього гоминоїдного примата. У психологічному плані, важливому для історії науки, цікаво відзначити, що дослідник, своїми ефективними палеонтологічними відкриттями в Пакистані більше інших, що зробив для повалення самостійного положення рамапитека, Д. Пилбим захищав концепцію особливо прогресивного морфологічного типу рамапитека і його положення в початку людського родоводу, залучаючи для обґрунтування цієї концепції порівняльно-анатомічну аргументацію, що опирається в цьому випадку на вивчення оригінальних матеріалів із власних зборів, - доля багатьох палеонтологічних ідей, що виникають і розвив?/p>