Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
?есурсу виступає науково-технічна революція.
4. Монетаризм. Економіка пропозиції та теорія раціональних очікувань
неокласичний синтез монетаризм
Монетаризм це напрям економічної думки, який всебічно аналізує гроші, кредитно-грошові інститути та їх роль у процесі відтворення.
Основні ідеї монетаризму:
1. Монетаристи вивчають суть грошей, кредитно-грошовий механізм та їх вплив на розвиток виробництва. При цьому вони відводять грошам визначальну роль в циклічному розвитку економіки.
2. Різко виступають проти державного втручання в хід економічного розвитку і вважають, що потрібно повністю відновити механізм ринкового саморегулювання. Ринкова економіка це стійка, саморегульована система, яка сама здатна відновлювати свою рівновагу.
3. Державне втручання в економіку не дає бажаних результатів, бо рішення уряду запізнюються, приймаються і діють тоді, коли економічна ситуація вже набуває іншого характеру. Тому рішення уряду скоріше погіршують ситуацію, ніж поліпшують її.
4. Державне регулювання допустиме лише відносно грошового ринку, де держава може регулювати пропозицію грошей, впливаючи тим самим на позичковий процент та дію банківської системи. При цьому грошова політика держави має носити довгостроковий характер.
5. Усі гроші мають бути зароблені, а не просто отримані. Тому необхідно зменшити розмір соціальних виплат, а також перелік людей, які мають право їх отримувати.
6. Треба ліквідувати державну власність, приватизувати державні підприємства, передавши їх у приватну власність. Монетаристи різко критикують державну освіту, державний житловий фонд, державне медичне обслуговування.
Головним представником монетаризму є американський економіст Мілтон Фрідмен (народився в 1912р.). Його головні роботи Історія грошової системи США 18671960 рр. (написана в співавторстві з Анною Швартц); Нариси з позитивної економіки, Капіталізм та свобода, Теорія цін.
У регулюванні грошового ринку монетаристи виходять з рівняння Фішера
М = QP/V або МV = QP,
де М кількість грошей, необхідних для обігу;
Q фізична кількість виробленої продукції;
Р рівень цін на продукцію;
V кількість обігів даної грошової одиниці.
У рівнянні обігу М V = Q Р.М. Фрідмен розглядає V як величину постійну в довгостроковому періоді. Звідси М=Q P, тобто величина грошової маси країни М прямо впливає на обсяги виробництва, рівень цін в країні, на розвиток ділової активності та циклічних коливань. Тільки гроші це річ такий лозунг М. Фрідмена. Тобто регулюючи грошову масу, держава має можливість впливати на розвиток національного виробництва через розмір видатків споживачів та фірм.
Грошове правило М. Фрідмена полягає в тому, що темпи приросту грошової маси в країні не повинні перевищувати темпів зростання валового національного продукту (ВНП), тобто 45% на рік. Якщо темпи приросту грошової маси будуть більшими, це призведе до інфляції попиту.
М. Фрідмен вважає, що регулюючи грошову пропозицію, держава впливає таким чином на позичковий процент, який в свою чергу впливає на рівень інвестицій і розвиток виробництва.
Але грошовим інструментом треба користуватися досить обережно. Монетаристи розрізняють два види інфляції: очікувана (нормальна) та непередбачена. Якщо темпи інфляції зростають вище нормального рівня, то треба зменшити грошову масу через зменшення дефіциту державного бюджету і скорочення державних видатків.
Фрідмен не погоджується з Д.М.Кейнсом відносно характеру кривої сукупної пропозиції. Він вважає, що вона носить не горизонтальний характер (по Кейнсу), а вертикальний, оскільки відображає ситуацію в довгостроковій перспективі, коли економіка країни працює на повну виробничу потужність. Тому збільшення сукупного попиту на вертикальній прямій сукупної пропозиції може привести до інфляції попиту.
Теорія монетаризму на сьогодні вже не є провідною в розвинутих країнах. Це повязано з тим, що в 90-ті роки головною для розвинутих країн стала проблема не інфляції, а темпів зростання, доходів і зайнятості. Тому монетаристські рецепти використовуються не в чистому вигляді, а в комплексі з іншими теоріями, і насамперед з економікою пропозиції.
Економіка пропозиції це напрям сучасної економічної думки, який, на противагу Дж.Кейнсу, віддає перевагу факторам стимулювання не сукупного попиту, а сукупного пропонування.
Школа економіки пропозиції дає цілий набір практичних рекомендацій уряду, як вірно проводити економічну політику, спрямовану на розвиток виробництва. Одним з її найвидатніших представників був А.Лаффер, який вивчав податкову політику держави і вважав податки основним інструментом державного регулювання. Він зазначав, що зростання ставки оподаткування не приведе до постійного збільшення доходів державного бюджету, оскільки починають діяти протилежні процеси, які отримали назву ефект Лаффера. Збільшення ставок оподаткування в довгостроковій перспективі приведе до зменшення чистого прибутку, а отже, зменшення інвестицій, падіння виробництва, доходів і податків. І навпаки: чим менша ставка оподаткування, тим більші інвестиції в економіку, що веде до зростання темпів економічного розвитку, збільшення прибутків і податкових надходжень (рис.1).
Рисунок 1 Звязок доходів бюджету в