Дослідження дії темпераменту на індивідуальні особливості реакції шахтарів на стресові ситуації
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
187; - той індивідуальний рівень напруги, до досягнення якої ефективність діяльності підвищується. Але якщо дія стресора продовжується тривалий період часу, посилюється і перевищується поріг чутливості, у людини істотно знижується успішність роботи і якість життя [65].
Стан і поведінка людини в умовах стресу різко змінюється на протилежне. Про людину в цьому стані японці говорять: Він втратив свою особу. Цей вислів можна зрозуміти як: Людина втратила самовладання. Дійсно спокійна і стримана людина раптово ставала метушливою, дратівливою, навіть агресивною і жорстокою. А жива, рухома і товариська людина несподівано ставала похмурою, замкнутою, загальмованою. На першій стадії зникає психологічний контакт в спілкуванні, зявляється відчуження у відносинах. На другій стадії розвитку стресового стану відбувається повна або часткова втрата ефективного і свідомого самоконтролю. Стихія деструктивного стресу руйнівно діє на людську психіку. В такій ситуації людина може не памятати, що говорив і що робив. Людина відчуває спустошення і стомлення. На третій стадії людина зупиняється і повертається до самому себе, часто переживаючи відчуття вини.
Стресові чинники можуть бути гострими (природні і технологічні катастрофи, війни, напади і інші загрози життя), а також хронічними розтягнутими в часі (соціально-економічні труднощі, конфліктна ситуація в сімї або на роботі). Стреси підрозділяють на одиничні, множинні і періодичні [98, 22].
Гострі, життебезпечні стреси звичайно потенціюють розвиток реакцій на важкий стрес у вигляді гострих і посттравматичних стресових розладів. Хронічні пролонговані стресові стани приводять до розвитку невротичних і соматоформних розладів. Розвиток ПТСР може мати місце не тільки у учасників або жертв екстремальних подій, але і у членів їх сімей. Уявлення про психологічні і психічні наслідки стресових чинників не є закінченими і повністю сформованими. Як указує ряд авторів, виділення ПТСР є етапом у вивченні дії екстраординарної психічної травми на психічне здоровя людини [47]. На відміну від гострої стресової реакції ПТСР виникає не у момент стресової події, а у віддалені терміни після виходу людини із стресової ситуації. Підгострі порушення психіки характеризуються дереализаційними і розладами деперсоналізацій, тривожно-депресивним станом, депресивними реакціями з конверсійними розладами, реакціями эйфоричного типу і обсесивно-фобічними розладами. Особливо стійкими є такі клінічні прояви як депресивні і обсесивно-фобічні розлади, а також порушення сну. Саме ці порушення укладаються в клінічну картину раннього етапу формування ПТСР [6]. Подальший розвиток ПТСР характеризується напливами (пожвавленням), що продовжуються, в свідомості хворого екстремальної ситуації з супутніми афектними реакціями, що виявляються у вигляді тривоги, жаху, страху і так званої уникаючої поведінки, що характеризується прагненням піти від всіх чинників, що нагадують про трагічні події. Навязливі спогади пацієнтів виникають без зовнішніх стимулів, але супроводжуючі їх емоційні реакції можуть бути настільки сильними, що пацієнт відчуває їх в тій же мірі, як і реальні події. Уникнення ситуацій може привести до психогенної амнезії. На цій же стадії часто виникає невротична і психопатотоподібна симптоматика. На думку деяких авторів клінічна картина ПТСР представляє поєднання психопатоподібних (асоціальних, эксплозивних, істеричних) розладів поведінки, що усугубляють алкоголізацією, вживанням наркотиків і важкою неврозоподібною симптоматикою. Проте ряд психологів підкреслюють тугу, тривогу, розчаровання в житті, самотність, суіцидальні думки пацієнтів. Страждання осіб, що перенесли важку психічну травму, виявляються у вигляді настирливо переслідуючими їх спогадами, сфокусованими у вигляді яскравих образних уявлень (flashbacks). Згідно діагностичним критеріям МКБ-10 ПТСР виникає в тому випадку, якщо людина перенесла травматичну подію, повязану із загибеллю або серйозними пораненнями людей, або із загрозою загибелі або поранень. При цьому людина може бути як очевидцем, так і жертвою. Другий критерій діагностики ПТСР свідчить, що обовязковою є виражена емоційна реакція, а саме сильний страх і навіть жах, що поєднується з відчуттям безпорадності.
В роботах ряду авторів описані клінічні варіанти дебюту ПТСР, найпоширенішими з яких є астенічний (астенодепресивний), тривожний, істеричний, ананкастичний. Межі між даними симптомами стерті, розмиті проте їх діагностика сприяє більш правильному прогнозу. Існує думка про стійкі зміни особи після перенесених катастроф. При цьому найбільш часто зустрічаються тривожний, застряючий, педантичний, демонстративний і збудливий. Виявлено, що наявність акцентуації в преморбиде у осіб, професія яких повязана з перебуванням в екстремальних ситуаціях або із загрозою катастроф, може бути чинником ризику розвитку ПТСР, що необхідно враховувати при профвідборі [20, 36].
Загальні закономірності виникнення і розвитку ПТСР не залежать від конкретних травматичних подій, проте в психологічній картині ПТСР специфіка травматичного стресора (військові дії або насильство і інше), поза сумнівом, знаходять віддзеркалення [45].
Численні клінічні спостереження за особами, що перенесли катастрофічні стресові події, показали, що у потерпілих розвиваються тривалі психічні порушення поліморфного характеру з втратою звичайної емоційності, навязливими і пригноблюючими сп?/p>