Діяльність римських магімтратів
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Cavenat consules, ne quid
res publica detrimenti capiat.
(Нехай консули дбають, щоб
держава не зазнала будь-якої шкоди)
- Едикти магістратів
Магістрат державний орган часів Римської імперії, мав право установлювати загальні правила поведінки і мав вищу публічну і військову владу.
Правом установлювати загальні правила поведінки володіли римські магістрати, що мають вищу публічну і військову владу.
Однією з форм правоформування, специфічної саме для римського права, є едикти магістратів.
Термін едикт походить від слова digo (говорю) і спочатку позначав усне оголошення рішення магістрату по тому чи іншому питанню.
Едикти видавалися магістратом при вступі на посаду, у них він викладав програму своєї діяльності, обовязкову для нього на час його служби. Формально едикт був обовязковий тільки для того магістрату, яким він був виданий, і отже тільки на той рік, протягом якого магістрат знаходився при владі. Однак на практиці ті пункти едикту, що виявлялися найбільш удалим вираженням інтересів пануючого класу, повторювалися й в едикті знову обраного магістрату.
Приблизно з III століття до н.е. у Римі одержала досить помітний розвиток торгівля з іншими італійськими громадами, пізніше стали розвиватися торгові звязки з неіталійським країнами. У той же час йшов процес зосередження земельної власності в руках великих землевласників, інтереси яких виявлялися іноді в протиріччі з інтересами рабовласників-комерсантів, хоча при цьому обидві сторони були зацікавлені в збереженні рабовласницького ладу.
Суспільні відносини значно ускладнилися і внаслідок цього старі норми цивільного права перестали задовольняти запитам життя. Нові потреби стали одержувати задоволення, зокрема, за допомогою едиктів магістратів, особливо преторського едикту. Саме praetor urbanus, відповідальний за керування містом ( і praetor peregrinus з 242 р. до н.е.) сконцентрував у своїх руках відправлення правосуддя (iurisditio). На основі свого права (ius iuris dicendi) претор наказував судді, на якій підставі виносити вирок. Рішення претора визначалося наявністю норм ius civile, що обслуговують те чи інше відношення, але на основі своєї вищої публічної і військової влади (imperium) він міг передбачити і специфічні кошти захисту й у цьому випадку провести весь розгляд самостійно. Такі екстраординарні процеси сприяли розвитку правової системи, оскільки дозволяли захищати, і значить визнати на неофіційному рівні відносини, що не передбачені ius civile. Наприклад, був введений екстраординарний захист індивідуального тримання від зазіхань з боку третіх осіб за допомогою інтердиктів (inter dicere забороняти) створюючи особливий інститут речового права володіння (possessio). Хоча праву і надавався прогресивний характер, але споконвічні норми, до яких консервативні римляни відносилися з особливою повагою, формально не скасовувалися.
У компетенцію претора й інших магістратів не входило видання, заміна і скасування законів, однак як керівника судової діяльності претор міг додати до норми цивільного права практичне значення, чи навпаки, позбавити сили те чи інше положення цивільного права. Наприклад, претор міг при відомих умовах захистити власника, залишивши при цьому без захисту того, хто був власником по цивільному праву, але не міг “не власника” перетворити у власника. Джерело і пояснення цього суперечливого положення треба шукати в особливостях римського державного права, а саме: закон не може виходити від магістрату, закон виражає волю народу. Магістрат же в силу приналежної йому imperium керує діяльністю суду й у цьому порядку дає судовий захист новим суспільним відносинам, які потребують в захисту.
Поряд із преторами, що володіли загальною iurisdictio, спеціальна юрисдикція придавалась курульным еділам (aediles curules), тобто магістратам, відповідальним за порядок у місті й особливо на ринках (cura urbis). У рамках своєї посади курульні еділи також володіли ius edicendi і теж видавали едикти.
Тісний звязок edictiones c officium, як по функції, так і за часом дії, що обмежувалося перебуванням у посаді, пояснює чому магістрати стали повідомляти загальні принципи їхній iurisdictio з моменту вступу на посаду, фіксуючи на побілених дошках (in albo) процесуальні кошти, що протягом року будуть надаватися для захисту тих чи інших відносин.
Gai., 1,6 :
Ius autem edicendi habentПравом видавати едикти володіють
magistratus populi Romani;магістрати римського народу;
sed amplissimum ius est inале найбільш важливе право міститься
edictis duorum praetorum,в едиктах двох преторів
urbani et peregrini, quorumміського і претора перегрінів, у
in provinciis iuris dictionemпровінціях такої ж юрисдикцією
praesides earum habent...володіють їхні губернатори.
В другій половині II ст. до н.е. затвердився новий вид процесу per formulas, і в результаті цього едикти магістратів придбали особливе значення. Відтепер претор міг захищати відносини, не передбачені ius civile, не тільки адміністративними, але і звичайними цивільно-правовими коштами. Процедура per formulas поширювалася і на захист відносин, передбачених у законах, і в результаті цього в преторських едиктах поряд з позовами, заснованими на його iurisdictio, зявилися позови, засновані на ius civile. Оскільки останні виявилися в залежності від загальних принципів преторського правосу?/p>