Діяльність психолога освітньої організації з розвитку особистості дитини
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
·ання в умовах діяльності психологічної служби загальноосвітнього навчального закладу вимагає психолого-педагогічного обгрунтування процесу гармонійного зростання особистості старшокласників. Адже, відповідно до Положення про психологічну службу в системі освіти, робота шкільного психолога спрямована не тільки на розвязання навчальних проблем, але й на забезпечення процесу особистісного розвитку школярів.
Слід зазначити, що навчально-виховна діяльність не завжди сприяє гармонійному розвитку особистості учня. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах профільного навчання, яке інтенсифікує діяльність старшокласників, що нерідко призводить до надмірного інтелектуального та фізичного напруження, появи особистісних дисгармоній у школярів. Результати наукових досліджень свідчать, зокрема, про те, що в умовах швидкої інформатизації освітнього простору особистісний розвиток старшокласників супроводжується такими проявами дисгармоній, як перевтома, підвищена тривожність, внутрішньоособистісна конфліктність, акцентуації характеру, загроза суїциду тощо.
Як наслідок, у значної частини школярів погіршується фізичне та психічне здоровя, зокрема, виникає девіантність поведінки, знижується зір, викривлюється постава, зявляються психосоматичні захворювання, що зумовлює необхідність подальшого пошуку психолого-педагогічних засобів гармонізації особистісного розвитку учнів.
1.1 Сутність поняття особистості дитини
Людина, яка завдяки праці вийшла із світу тварин і розвивається у суспільстві, здійснює сумісну діяльність з іншими людьми, поступово стає особистістю субєктом пізнання та активного перетворення матеріального миру, суспільства та самого себе. Людина народжується на світ вже людиною. Це ствердження на перший погляд здається істиною, не потребуючою доведення, і виглядає банальним. Справа в тому, що в даному реченні стверджується генетична належність новонародженої дитини до виду людини. Дитина народжується з можливостями прямої ходи, структура мозку забезпечує можливість розвитку інтелекту, будова руки перспективу використання орудій праці і т.д. Все перелічене вище підтверджує факт належності немовля до людського роду, що фіксується в понятті індивід. Індивідом можливо вважати і новонародженого, і дорослого, і мислителя, і ідіота, і будь яку людину, мешкаючу в любому куточку світу. Зявляючись на світ як індивід, людина набуває особливу людську якість, стає особистістю. Ще з дитинства індивід включається до системи суспільних відносин, яку він застає вже існуючою. Подальший розвиток людини в суспільстві утворює такий збіг відносин, який формує його як особистість.
За А.В. Петровським: Особистістю в психології позначається системна соціальна якість, набуваєма індивідом у предметній діяльності та спілкуванні, яка характеризує рівень та якість надання суспільних відносин в індивіді.
Особистість це якість індивіда.
За Б.Ф. Ломовим, Б.Г. Ананьєвим та С.Л. Рубінштейном: Особистість ни є індивід. Це особлива якість, яка набувається індивідом у суспільстві, у сукупності відносин, суспільних за своєю природою, в які індивід втягується, сутність особистості в ефірі цих відносин... особистість є системною і тому надчутливою якістю, хоча носієм цієї якості є чуттєвий, маючий тіло індивід, з усіма його природженими та придбаними якостями.
За Уотсоном Дж.: ... під терміном особистість будемо розуміти усе те, що має індивід (у дійсності або в потенції), його можливості (дійсні або потенційні) у відношенні реакцій. Під тим, що він має, ми маємо на увазі, по перше, загальну масу його організаційних навичок, соціалізовані та урегульовані інстинкти, соціалізовані та помірні емоції, сполучення та взаємовідношення цих останніх, і по друге, високі коефіцієнти як пластичності, так і здатності утримання. Розглянутий з іншої точки зору актив його це та частина спорядження індивіда, яка служить його пристосуванню та рівновазі в теперішньому середовищі, а також потенційні або можливі фактори, які б підготували би його, щоб справитися із змінюючимся середовищем.
В.Н. Бєхтєрєв вважає 2 : Перш за все, ми повинні зясувати, для себе, що розуміють під поняттям особистість?
Потрібно мати на увазі, що у відношенні психологічного визначення особистості ми зустрічаємося з ще більшими протеріччами в науці. Дійсно, з приводу визначення особистості були висловлені різноманітні погляди та думки в залежності від того напрямку, якого дотримувались різноманітні психологічні школи. Ми вважаємо, що окрім поєднаного початку під особистістю необхідно мати на думці також і спрямовуючий початок, який керує думками, діями і вчинками людини.
Таким чином, окрім внутрішнього поєднання та координації, особистість, як поняття, має в собі і активне відношення до оточуючого миру, базуючогося на індивідуальній переробці зовнішнього впливу.
У цьому визначенні поряд з субєктивною стороною висувається, і це легко побачити, і обєктивна сторона особистості. Ми вважаємо, що в питаннях психологічних ми не повинні використовувати лише субєктивні визначення. Психічне життя є не лише ряд субєктивних переживань, але ще й завжди і певний ряд обєктивних явищ. В цих обєктивних явищах власне і знаходиться то збагачування, яке вносить особистість в оточуючий її зовнішній світ. Ми скажемо ще більше! Тільки обєктивні прояви особистості доступні зовнішньому ?/p>