Діяльність ОУН до початку другої світової війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
Екзекутивам доручено зорганізувати окремі бойові пятки, згідно трійки, що повинні були пройти належний бойовий вишкіл.
В характері бойової дії ОУН введено деякі зміни: екси, тобто напади на поштові уряди, що до того часу були головною формою бойової дії УВО-ОУН, тепер припинено, а замість цього скеровано бойову дію насамперед на індивідуальний терор супроти представників окупаційної влади та їхніх помічників, як теж проти розсадників совєтофільства на ЗУЗ. Про ціль і значення таких акцій писав Бюлетень КЕ ОУН на ЗУЗ:
Акти терору супроти найвизначніших представників окупаційної влади, це приклад акцій, в яких їхній безпосередній ефект та політично-пропагандистський капітал як їх наслідок ми ставимо нарівні. Бо консеквентним тероризуванням ворога і спрямовуванням уваги мас на безпосередню боротьбу створюється стан, який зближає хвилю остаточного зриву. А разом з цим, ряд таких акцій постійно послаблює ворога морально й фізично і підриває його авторитет. А Юнак додавав: ЦІ революційні акти вдаряють по всяких угодовецьких затіях, викликають у душах мас ворожість і ненависть до окупанта та копають непрохідну прірву між ним і нами.
Тільки ж бойова діяльність ОУН не стала ні єдиною, ні навіть найважливішою ділянкою дії ОУН. Про це з притиском пригадав Степан Бандера як крайовий провідник ОУН у своєму останньому слові перед польським судом у Львові в липні 1936 р.:
Прокуратор сказав, що на лаві підсудних засідає гурт українських терористів і їхній штаб. Хочу сказати, що ми, члени ОУН, не є терористами. ОУН огортає своєю акцією всі ділянки національного життя.
Найпомітнішими з-поміж актів індивідуального терору того часу, скерованих проти представників польської окупаційної влади, був замах на шкільного куратора Гадомського, виконаний бойовиком Мадою 28 вересня 1933 р., і вбивство польського міністра внутрішніх справ, Пєрацького виконане бойовиком Мацейком у Варшаві 15 червня 1934 р. В першому випадку йшло про революційний протест українського народу перед усім світом проти польського нищення українського шкільництва та полонізації. В другому випадку йшло про голосний та дошкульний удар по авторитеті польської держави і про виконання присуду смерті на одному з найголовніших організаторів пацифікації в 1930 р. та авторові нового плану на зніщенє Русі, згідно з яким мало бути зліквідоване все українське політичне й культурне життя на окупованих Польщею українських землях, а все українське населення мало бути піддане плановому, посиленому процесові повної полонізації. Про причину вбивства щодо особи Пєрацького писала одна з найбільших та найпопулярніших англійських газет Манчестер Гардіян від 22 листопада 1935 р. з приводу заповідженого процесу проти обвинувачених за вбивство Пєрацького:
Генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справі він був теж відповідальний за ганебну пацифікацію України в 1930 році. Українці видержували важкий гніт з пасивністю гідною подиву, аж поки дехто з крайніх кругів почав палити скирти польських дідичів. У відповідь на те наїхали відділи польської кінноти та поліції на українські села, арештували селян без розбору і били їх. Ці операції робилися в тайні, але для теперішньої історії не було найменшого сумніву, що тут відбувався один з найбільших актів насильства, що був коли-будь переведений у новітніх часах. Не відомо докладно; скільки селян побито, але обережне обчислення вказує <на кругло 10.000, з яких майже всі були невинними. Побиття були такі жорстокі, що багато з селян лежали тижнями в ліжку, а кількох померло від ран. Ті побиття йшли в парі з нищенням майна українців.
Коли польське пресове бюро в Лондоні дало до цієї газети своє спростування, в якому говорилося, що генерал Пєрацький не був міністром внутрішніх справ у 1930 р. в періоді пацифікації та що політика генерала Пєрацького зовсім не була ворожа до української меншості, редакція Манчестер Гардіян, поміщуючи не спростування в числі від 3 грудня 1935 р., додала від себе: Ми не писали, що генерал Пєрацький був міністром внутрішніх справ під час пацифікації. Тоді він був головою польської тайної поліції в складі міністерства Складковського. Як такий, генерал Пєрацький був відповідальний за проведення пацифікації в Східній Галичині в 1930 році. Він був також відповідальний за пацифікацію в Львівському повіті в 1931 р. та на Волині й Поліссі в 1932 р., про які не згадувалось в польській пресі ні словом. Його миролюбні промови служили тільки для того, щоб закрити перед світом ті жорстокі вчинки, за які він і його уряд були відповідальні.
Подібне вияснення, чому це якраз генерала Пєрацького вибрала ОУН на обєкт терористичного акту для демонстративного революційного протесту проти польської окупації західноукраїнських земель, подала теж чеська пресова агенція Центропрес у своєму повідомленні про смерть Пєрацького, назвавши його кривавим міністром, що сплямив свої руки кровю тисяч невинних українців, та багато інших чужинських газет. Вони пояснювали своєму громадянству, що генерал Пєрацький був чільним репрезентантом та реалізатором безоглядного терору супроти поневолених Польщею українців, послідовного викорінювання всяких самостійницьких змагань та насильного перевиховування українців у покірних співгромадян польської держави. За те й постигла його заслужена кара з рук українського революц?/p>