Дисципліна й психологія людини
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
вроз Гесса виникав не з почуття провини, що він є причиною загибелі сотень тисяч людей, але з того, що знищення людей здійснювалося недостатньо ефективно. Невротичні симптоми зменшилися, коли методи знищення були вдосконалені шляхом застосування газових камер. Наслідком виконання наказу вождя є абсолютно повна відсутність почуття провини у військових злочинців. Можна було б також дивуватися, що хтось почуває себе винним через докір у поводженні, що не відповідає десяти заповідям.
Істотною рисою кожної сигнальної системи, як технічної, так і біологічної, є здатність самоконтролю. У принциповій схемі така система представляється в такий спосіб: сигнали ззовні переводяться на специфічну мову системи (наприклад, електричний імпульс в електронних машинах, нервовий імпульс у нервовій системі). Перетворені сигнали інтегруються відповідно до якомусь плану (даному ззовні у формі програми у випадку технічних систем, що виникли усередині системи у випадку біологічних систем). Результат інтеграції у формі наказу надходить до мязових клітках у біологічних системах). У них сигнал перетвориться в сигнал поза системний, інакше кажучи: власну мову системи перетвориться в мову, зрозумілої для її оточення. Останній етап в обміні сигналів між системою і його оточенням становить зворотний звязок; саме від її залежить здатність самоконтролю системи. Вона ґрунтується на тім, що частина сигналів, що виходять із системи, у неї вертається. Завдяки цьому план системи ніколи не буває жорстко фіксованим, але змінюється залежно від сигналів, що вертаються, які інформують про те, як він був виконаний і якої зміни викликала в оточенні. У нервовій системі можна знайти багато прикладів зворотного звязку. На найвищому рівні інтеграції діяльності нервової системи, на якому дана активність стає усвідомлюваної, те, що відповідає механізму зворотного звязку, переживається як здатність самоконтролю. Соціальне дзеркало відповідало б зворотним сигналам, які інформують про те, який ефект в оточенні викликало наше поводження, а те, що називають совістю, виникало б із зєднання цих зворотні інформації з найбільш загальним, а тим самим свідомим планом активності.
Попадання у табір означало для вязня руйнування колишнього соціального дзеркала; все, чим він був до того, переставало вважатися; він ставав номером. У нього було три можливості для вибору: 1 - бачити себе очима далекого оточення, тобто бути тільки табірним номером; 2 - зберігати колишній образ себе, що було нереально, але змякшувало до деякої міри жахливість першої альтернативи; 3 - ідентифікуватися із групою володарів через прийняття їхніх форм поводження, з номера перетворитися у вождя, принаймні, в очах вязнів. Табірне життя змушувало до балансування між цими трьома можливостями, особливо двома першими.
Характерна риса життєвих явищ - їхня хитка рівновага між мінливістю й стабільністю. Постійно змінюються плани активності організму й, однак, основна лінія розвитку залишається тієї ж самої.
У міру частоти реалізації колишній план (функціональна структура) підлягає закріпленню й автоматизації. У раннім дитинстві нестійке й невпевнене ходіння вимагає великого зусилля волі, але згодом стає дією впевненим, автоматизованим, що протікає в строгій відповідності зі схемою. Не треба, однак, забувати, що ця схема постійно модулюється, залежно від зворотних сигналів, насамперед, із самого рухового апарата й, стало бути, у ньому існує певний ступінь лабільності. Невизначеність у цьому випадку, однак, невелика; нервова система не повинна бути максимально активізована в реалізації плану локомоторної функції. Так відбувається лише тоді, коли, наприклад, внаслідок стомлення або незвичайності умов і т.п. реалізація плану стає занадто важкою; тоді кожний крок стає усвідомлюваною дією. Свідомість, або максимальна активність нервової системи, як би зарезервована для активності.
У школі есесівців багато молодих агентів жахалися спочатку побачивши катування тварин і людей. Однак поступово, у міру навчання, внутрішній опір зникло, а жорстокість трактувалася як риса винятково мужня, і, зрештою, дії, що викликали колись відраза, виконувалися майже автоматично, з мінімальним опором або взагалі без опору.
Крім того, прийняття даної соціальної ідеології редукує невизначеність, повязану із самим фактом існування, з необхідністю вибору правильного способу поводження із числа багатьох можливих. Тому що чим вище щабель еволюції, тим більшим числом можливих способів поводження (функціональних структур) розташовує індивід і тим самим більшою мірою засуджений на коливання, його рівновага стає усе більше нестійким. Картезіанське cogito ergo sum виражає цей людський стан сумніву й непевності.
Якщо, однак, еволюція живої природи рухається в напрямку створення нових, більше багатих і краще пристосованих до життя морфологічних і функціональних форм, причому найбільшу творчу волю вона має у функціональних формах, обумовлених поняттям мислення, те, з іншого боку, у природі можна спостерігати тенденцію протилежну, гальмуючу динаміку еволюції й що складає бажання зберегти форми старі, часто вже непристосовані до життя й навіть прямо шкідливі. Це - своєрідний консерватизм живої природи, її незмінність у постійній мінливості, неї, можна сказати, інертність творчого зусилля.
У людини, що вважає, щоправда, сам себе, але, імовірно, справедливо, вінцем еволюції на даній планеті, у звязку з розвитком нервової системи й,