Деякі проблеми визнання правочинів недійсними
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
в (ч. 3 ст. 1113 ЦК України; ч. 5, 7 ст. 33 Закону України "Про авторське право та суміжні права");
Оспорюваний правочин це правочин, який на момент вчинення породжує притаманні дійсному правочину правові наслідки, але ці наслідки носять нестійкий характер, отже на вимогу заінтересованих осіб такий правочин може бути визнаний судом недійсним на підставах, встановлених законом [8, с. 375].
До оспорюваних правочинів ЦК України відносить правочини вчинені:
- неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222 ЦК України);
- фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК України);
- дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);
- юридичною особою, без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України);
- під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);
- під впливом обману (230 ЦК України);
- під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);
- у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України);
- під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України).
Оспорюваний правочин тягне цивільно-правові наслідки, але він може бути за позовом одного із учасників правочину чи іншої заінтересованої особи (особи, права якої порушені таким правочином) визнаний недійсним на підставах, що передбачені законом. Позов про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути предявлено в межах строку позовної давності. Якщо в межах цього строку позов не предявлено, і підстав для поновлення строку позовної давності немає, правочин не може бути визнано недійсним. Оспорюваний правочин за таких умов набуває всіх ознак дійсного. Він має виконуватись, якщо він ще не виконаний. А передане та одержане за таким правочином не може бути повернено, хоч би і не закінчився строк позовної давності для предявлення вимоги про повернення отриманого за оспорюваним правочином [7, с. 541-542].
До вимог про визнання правочину недійсним та про застосування правових наслідків недійсності правочинів встановлена загальна позовна давність у три роки, за винятком окремих видів оспорюваних правочинів, вчинених під впливом насильства або обману. До вимог про визнання недійсними таких правочинів застосовується позовна давність у пять років. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Для інших видів оспорюваних правочинів діє загальне правило: перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила [8, с. 375].
Нікчемні та оспорювані правочини розрізняються:
- ступенем важливості дефектів у складі правочину;
- характером прав та інтересів, які порушено у звязку з укладенням правочину;
- судовим порядком встановлення недійсності правочину й незалежністю встановлення недійсності правочину від судового рішення;
- строками позовної давності, які встановлені для звернення до суду з приводу визнання правочину недійсним.
Судам потрібно мати на увазі, що з огляду на ч. 2 ст. 215 ЦК підстави недійсності правочину, встановлені нормами ЦК та інших законодавчих актів, повинні мати імперативний характер. Тому за такими вимогами є неприпустимим укладення мирових угод як таких, що суперечать законодавству.
При розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього [16].
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ПРАВОЧИНІВ З ДЕФЕКТОМ ВОЛІ
2.1 Правочини, укладені під впливом помилки
В процесі даного дослідження також ставилася мета розкриття змісту правочинів із дефектами волі, до яких належать правочини, укладені під впливом помилки (ст. 229 ЦК України), обману (ст. 230 ЦК України), насильства (ст. 231 ЦК України), тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України) [9].
Розглянемо перший вид правочинів з дефектами волі. Відповідно до ст. 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.
Іноді особи, укладаючи угоду, не мають справжнього уявлення щодо всіх її умов, а тому їхня воля формується під впливом неправильних уявлень, тобто якби сторонам було відомо про справжній стан речей, вони не уклали б таку угоду. Вона є дефектною.
Відсутність справжнього уявлення про те чи інше явище життя або природи прийнято називати помилкою. У цьому випадку під помилкою слід розуміти неправильне сприйняття стороною природи правочину, прав та обовязків сторін або інших істотних умов угоди (ст. 229 ЦК України), що вплинуло на їхнє волевиявлення, і є підставою вважати