Деякі проблеми визнання правочинів недійсними
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
?еєр, Г.Ф. Шершеневич, М.М. Агарков в загальному вважали, що лише законні правочини можна вважати правочинами, так як незаконні правочини є недійсними, а отже, взагалі не є правочинами [4, с.15].
Саме остання точка зору видається нам правильною та більш обґрунтованою, оскільки недійсний правочин, який не відповідає вимогам закону та іншим правовим актам, не є правочином, а за своєю природою представляє собою правопорушення, не дивлячись на те, що за змістом та формою він виник як правочин.
Ст. 16 ЦК України міститься досить широкий перелік засобів захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема одним із них є можливість визнання правочину недійсним.
Недійсність правочину виникає через те, що вчинювана дія схожа на правочин, але за своєю суттю не відповідає його характеристикам. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:
- дефекти (незаконність) змісту правочину:
- дефекти (недотримання) форми:
- дефекти субєктного складу;
- дефекти волі невідповідність волі та волевиявлення.
Верховний Суд України в Узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008р., вказує на необхідність аналізу використання терміна недійсність у цивільному законодавстві, оскільки у суддів та учасників процесу виникають певні труднощі в його розумінні. Зокрема, у ЦК України цей термін застосовується до: визнання прав інтелектуальної власності недійсними (статті 469, 479, 499): недійсності заборони відступлення права грошової вимоги (ст. 1080); визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину (ст. 1301); недійсності права вимоги (статті 197, 519); недійсності зобовязання (статті 198, 548, 565); недійсності акта (ст. 882); недійсності чека (ст. 1102) тощо [5].
В науці також постає проблема розмежування правочинів і юридичних фактів. Дане розмежування проводиться через поділ юридично значимих дій на правочини, акти державних органів тощо та юридичні вчинки. Особливість правочинів, на думку вчених, полягає в тому, що в них присутній елемент залежності між юридичним ефектом і спрямованою на нього волею субєкта, вони є правомірними діями, які вчиняються зі спеціальною метою викликати певні юридичні наслідки. На необхідність відокремлення правочинів від інших дій за ознакою цілеспрямованості вказували Д.В.Боброва, А.Ю.Бабаскін та інші вчені, і такий підхід не викликає заперечень. Разом з тим, сучасна теорія збагачена низкою положень щодо природи і видів юридичних фактів, до яких пропонується відносити, зокрема, такі правові явища, як правосубєктність, дієздатність, юридичний стан, строки тощо. У звязку з цим постає потреба зясувати питання, що являє собою правочин як юридичний факт, адже деякі з елементів, що є умовами його дійсності, науковці вважають самостійними юридичними фактами. У такому випадку правочин мав би вважатися складнішим утворенням аніж простий юридичний факт [17].
В юридичній літературі висловлюється думка, що термін юридичний факт має два значення. У вузькому сенсі це конкретна фактична передумова зміни правовідносин, яка включає один елемент (дію); у широкому це будь-які фактичні обставини, що мають правове значення, зокрема, елементи, що утворюють фактичний склад. Позиція С.І. Шимон з цього питання збігається з думкою, що її висловлював свого часу Г.Ф. Дормідонтов: строго кажучи ... виникнення, припинення чи зміна юридичних відносин повязується не з однією якоюсь подією чи окремо взятим фактом: завжди до відомої події повинні приєднатися інші обставини, або вона має співпадати з іншими обставинами, або ж ціла низка подій має співпадати з іншими відомими подіями; навіть така проста подія, як знищення речі, наприклад, тягне юридичні наслідки тільки тоді, коли річ не була безхазяйною [17].
В Україні також існують проблеми при тлумаченні терміну недійсності правочину. Зокрема, некоректним є застосування цього терміна до нормативно-правових актів у цьому випадку може йтися про їх нечинність або неправомірність (незаконність, протиправність), а також до документів, якими оформлюється, підтверджується право, оскільки право не може бути недійсним воно або є або ні.
Відповідно за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Вбачається, що до таких документів слід відносити, наприклад, рішення органів державної влади: свідоцтва (про право власності на житло, про право на спадщину, про придбання майна з публічних торгів, державний акт на земельну ділянку, ордер тощо): рішення, записи про реєстрацію (реєстрація домоволодіння, актів громадянського стану); протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських обєднань, розпорядження про реєстрацію за місцем проживання фізичної особи та багато інших документів (акт приймання-передачі, товарний чек) [5].
Визначившись із ознаками та давши дефініцію поняттю недійсні правочини, можна приступити до аналізу визначених в законі підстав їх недійсності. Отож, ст. 215 ЦК України чітко встановлює підстави визнання укладених правочинів недійсними:
- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимаг