Держава франків: становлення, розвиток та причини розпаду
Контрольная работа - История
Другие контрольные работы по предмету История
?ої Західної Римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності, що стояли на різних рівнях соціально економічного і культурного розвитку.
Королівський титул більше задовольняв франкського короля. Карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. Така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа Лев ІІІ, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до Карла, у якого шукав захист. Карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на Рим. У порядку за цю допомогу папа наприкінці 800р. в соборі св. Петра в Римі вінчав франкського короля імператорською короною. Так була встановлена нова імперія на Заході. Ця подія викликала різкий конфлікт між Карлом і Візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого Риму.
В останні роки життя Карл обрав постійним місце перебуванням свою нову столицю Ахен. Головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень. На північному заході було створено Бретонську, а на південному заході Іспанську марки. В Італії південні кордони франків прикривало напівзалежне Беневентське герцогство.
На протязі всього східного кордону імперії від Балтійського до Адріатичного моря, франки межували зі словянськими племенами. З півночі до Рудних гір у Центральній Європі тягнулися землі полабських словянськими племенами: ободритів, лютичів, лужицьких сербів; далі до Дунаю йшли володіння чехів і моравів; від Паноннії до Адріатики жили південнословянські племена хорутан та хорвати.
Карл Великий приділяв велику увагу зміцненню східних кордонів. На півночі, у Шлезвіга, була заснована Датська марка, яка мала відокремити датчан від словян і прикрити Саксонію з півночі; далі на південь простягся Саксонський укріплений рубіж, що загрожував прибалтійським словянам. Від Ельби до Дунаю на сотні кілометрів тягнувся Сербський рубіж. На Середньому Дунаї була заснована Східна, або Паннонська, марка, що доходила до віденського лісу, ядра майбутньої Австрії. На крайньому півдні лінія укріплень замикалася Фріульською маркою, що прикривала Північну Італію.
- Загибель Карла Великого та поява середньовічної Європи
На початку 9 ст. Карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі англосаксонських держав Англії; його заступництва шукали королі Шотландії і сусідньої з Іспанською маркою Астурії, вожді племінних ірландських князів; імператор Візантії у 812 р. вимушений був визнати франкського короля імператором.
Однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. Створена шляхом завоювань, вона була надзвичайно строката за етнічним складом. Крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої Галлії ( бургундів, аквітанців та ін. ) до імперії Карла Великого входили сакси, фризи, бавари, алемани, тюринги, лангобардні залишки старого римського населення Галлії й Італії, баски і жителі Наварри, частково хорутан і авари нарешті, кельти (нащадки бритів) у Бретонській марці.
Всі ці племена і народності економічно були повязані одне з одним, розмовляли різними мовами і перебували на різних стадіях розвитку феодалізму.
Кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. Тому Карл Великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний раз туди де виникала реальна загроза відпадання тієї чи іншої території. З часом утримувати завойовані племена і народності ставало все важче. Неміцні, суто зовнішні звязки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії Карла Великого.
Завершення в основному процесу феодалізації призвело до політичного розпаду імперії Карла Великого незабаром після його смерті. Тимчасове обєднання під владою Каролінгів різних племен і народностей за відсутності економічної та етнічної єдності між ними було можливе лише доти, доки франкські феодали, особливо стан дрібних і середніх феодалів бенефіціаріїв, підтримували королівську владу. Коли до середини 9 ст. процес феодалізації імперії в основних рисах завершився, позиція феодалів стосовно центральної влади змінилася. Великі феодали стали майже незалежними від неї; дрібні та середні феодали, стаючи їх васалами, були набагато тісніше повязані з магнатам,ніж з главою держави королем.
Селянство в основному було вже закріпачене. В умовах панування натурального господарства держава Каролінгів неминуче мала розпастися на кілька дрібних політичних одиниць. Син і наступник Карла Великого Людовік Благочестивий (814-840), прозваний так за особливо ревну прихильність до церкви і щедрі дари на її користь, вже у 817 р. розділив імперію між своїми синами, зберігши за собою лише верховну владу. Це призвело до тривалих міжусобиць і смут. Нарешті, у 843 р., після смерті Людовіка, його сини, зібравшись у Вердені, уклали договір про новий поділ імперії.
Оскільки новий поділ відповідав кордонам розселення французької, німецької та італійської народностей, Верденський договір фактично поклав початок існуванню трьох сучасних держав Західної і Центральної Європи Франції, Німеччини, Італії і, відповідно трьох народів: французького, німецького та італійського.
За Верденським договором молодший син Людовіка Благочестивого Карл за прізвиськом Лисий (840-877) отримав землі на захід від річок Шельда, Маас і Рона Західнофранкське королівство,