Декабристы на Украине
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ці рятувалися втечею від картечі й царської кінноти, що кинулася їх переслідувати. Близько 300 повстанців-солдатів і жителів міста стали жертвами обстрілу з гармат. Лише на Петровській площі в ніч на 15 грудня було підібрано не менше 80 трупів. Урядові війська в сутичках втратили 4 убитими й 31 пораненими.
Перший організований революційний виступ проти самодержавства в столиці Російської імперії царизм придушив силою зброї на очах десятків тисяч населення, бідніша частина якого співчувала справі декабристів й бажала їм перемоги. Площі й вулиці Петербурга були политі кровю борців за свободу.
З поразкою декабристів у Петербурзі не припинилася боротьба проти самодержавства в Росії. Московська управа Північного товариства, не маючи надійних звязків з військами гарнізону, підняти повстання не змогла. Проіе в Окремому литовському корпусі, де діяло звязане з декабристами Товариство військових друзів, 24 грудня 1825 р. почалися заворушення. Один з батальйонів, де була проведена значна пропагандистська робота, відмовився присягати Миколі І. Члени товариства намагалися підняти на боротьбу й інші військові частини. Однак царському урядові вдалося загасити пожежу повстання.
А через два тижні після виступу і поразки військ на Петровській площі вибухнуло військове повстання на Україні, підготовлене Південним товариством.
2.3. ПОВСТАННЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ПІХОТНОГО ПОЛКА НА УКРАЇНІ
Готуючи повстання 14 грудня 1825 р., Північне товариство дбало про те, щоб одержати підтримку Московської управи, а також Південного товариства, яке мало під своїм впливом досить значні військові сили 2-ї армії.
13 грудня в Москву був відряджений корнет Кавалергардського полка П. М. Свистунов з листом С. П. Трубецького до генерал-майора М. Ф. Орлова, якому пропонувалось приїхати й взяти участь в повстанні і дальших революційних перетвореннях Росії. Крім того, Свистунов мав доручення особисто зустрітися з членом товариства С. М. Семеновим, який служив у канцелярії Московського військового генерал-губернатора, інформувати про наміри Північного товариства й передати завдання Московській управі. Незалежно від цього І. І. Пущин за два дні до повстання в листі повідомив Семенова про намір Північного товариства скористатися обставинами для відкритого повстання та просив інформувати про це М. Ф. Орлова. П. М. Свистунов не зміг виконати доручення, а лист І. І. Пущина адресат отримав уже після невдачі повстання в Петербурзі.
Особлива увага приділялась військам Півдня. С. П. Трубецькой в листі до С. І. Муравйова-Апостола повідомив про підготовку Північного товариства до повстання і всі події, що напередодні відбувалися в столиці. Потрібно було організувати координований виступ Північного і Південного товариств.
На Україну 13 грудня поїхав з цим листом прапорщик І. І. Муравйов-Апостол, призначений на службу в 2-у армію. С. П. Трубецькой доручив йому заїхати в Москву і передати другого листа генерал-майору М. Ф. Орлову з запрошенням прибути в Петербург. І. І. Муравйов-Апостол повинен був також повідомити Південне товариство про плани Північного товариства. По дорозі до Москви він дізнався про події 14 грудня в Петербурзі, спалив листа до Орлова і негайно помчав до своїх братів Матвія і Сергія у Васильків.
Таким чином, обидва посланці Північного товариства виїхали з столиці надто пізно і виконати завдання не змогли.
На Україні, внаслідок доносів, царському урядові вдалося розгромити Тульчинську управу і значно ослабити Директорію Південного товариства. 13 грудня 1825 р. П. І. Пестеля було заарештовано в Тульчині. Слідом за керівником Південного товариства арештовано О. П. Юшневського, О. П. Барятинського, братів Крюкових, М. І. Лорера та ін. На волі залишався член Директорії С. І. Муравйов-Апостол, якого П. І. Пестель призначив начальником над військами, які передбачалось підняти на повстання, а М. П. Бестужева-Рюміна його помічником. Васильківська управа ще не зазнала втрат. Тульчинська фактично вже не існувала. Камян-ська не мала сил для виступу. С. Г. Волконський, який з 1821 р. командував 1-ю бригадою 19-ї піхотної дивізії, мав у своєму підпорядкуванні лише одного офіцера члена товариства і тому не міг розраховувати на успіх виступу: солдати бригади до повстання не були підготовлені.
Як і слід було чекати, організацію повстання взяв на себе підполковник С. І. Муравйов-Апостол, який командував батальйоном в Чернігівському піхотному полку (9-ї піхотної дивізії), користувався повагою солдатів та авторитетом серед офіцерів.
До району діяльності Васильківської та Словянської управ Південного товариства входили війська 3-го піхотного корпусу, розквартировані у Волинській, Київській та Полтавській губерніях: 3-тя гусарська дивізія (Ох-тирський, Александрійський, Маріупольський і принца Оранського полки, кінно-артилерійська бригада); 7-а піхотна дивізія (Муромський, Нижегородський, Низов-ський. Симбірський, 13-й і 14-й Єгерські полки, 7 артилерійська бригада); 8-а піхотна дивізія (Троїцький, Пензенський, Тамбовський, Саратовський, 15-й і 16-й Єгерські полки, 8-а артилерійська бригада); 9-та піхотна дивізія (Чернігівський, Полтавський, Алексопольський, Кременчуцький, 17-й і 18-й Єгерські полки, 9-та артилерійська бригада). З них лише 7-а піхотна дивізія знаходилась на Лівобережжі.
Щоб виклопотати М. П. Бестужеву-Рюміну дозвіл для поїздки в столицю, С. І. Муравйов-Апостол (з братом М. І. Муравйовим-Апостолом) 24 грудня 1825 р. поїхав до м. Житомира в штаб 3-го піхотного корпусу і звідти мав нам