Д. Яворницький - співець запорізького козацтва
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ітературі, для якого характерним був культ деталі, подробиці . Панас Мирний називав Д. Яворницького талановитим письменником, знавцем народної душі, а мову його творів виразною і плавною .
На відміну від наукових, усі художні твори Д. Яворницького написані рідною українською мовою. Сучасники, в тому числі й письменники, відзначали гарну українську мову Дмитра Івановича , його велику любов до народного слова , що знайшло яскраве втілення в “Словнику української мови”, над яким вчений працював усе життя і який, разом з музеєм, вважав найкоштовнішим своїм скарбом .
Особливої популярності художні твори Д. Яворницького набули у селах, містечках, тобто в українській провінції. За висловом П. Єфремова, Дмитро Іванович був “масовим” українським письменником, який засвоїв “той тонкий характеристичний гумор оборотів української мови, котрі роблять її такою високо чарівною, єдиною по духу між останніми словянськими мовами”. Саме в мові бачив П. Стебницький велику силу таланту Д. Яворницького і уважав, що колись уривки з його творів будуть заведені в українські хрестоматії, як взірцеві .
Особливість творчості Д. Яворницького полягає також в тому, що його наукові праці відзначаються “поетичністю”, тоді як художні твори, навпаки, документальністю і етнографізмом.
Вчений сам усвідомлював, що він має поетичне “чуття” , а його “Історія запорозьких козаків” у декого асоціювалася із співом кобзаря. Д. Яворницький був істориком-художником, який яскраво і жваво зображував кращі риси запорожців і пробуджував любов до України . Його твори, за висловом М. Вороного, наповнені такою “чарівливою поезією”, що переносять читачів у часи козацтва. В наукових монографіях Д. Яворницького читачі знаходили такі місця, де історик стає вже поетом і “виливається бурхливим джерелом власних почувань” .
Неперевершений хист шукача й збирача памяток Д. Яворницький найбільш повно реалізував у царині музейної справи. Вчений став одним з провідних музейних діячів України, фундатором Дніпропетровського (до 1926 р. - Катеринославського) історичного музею, який він очолював понад 30 років (1902-1933).
І в музейній практиці Д. Яворницький орієнтувався на комплексний підхід поєднання збирацької, експозиційної, просвітньої й науково-дослідної роботи. Новизною в музейній практиці були запроваджені Д. Яворницьким своєрідні комплексні екскурсії (поєднання екскурсії в залах музею з екскурсією на Дніпрові пороги). На жаль, вченому не вдалося реалізувати програму демонстрування “відкритих фондів”, втілення якої він почав у 1912 р. Неймовірний розмах музейної евристики Д. Яворницького є взірцем збирацької діяльності й для сучасних музейних співробітників. За висловом Д. Яворницького, “він носився, мов на крилах, по містах та селах”, видобуваючи різними засобами памятки і наповнюючи ними музей. Він пишався тим, що залишить після себе великі скарби майбутньому поколінню.
Імя Д. Яворницького, як історика і директора Дніпропетровського історичного музею, було добре відоме в світовому науковому і музейному співтоваристві. Поряд з музейною роботою вчений здійснював активну діяльність у царині охорони памяток історії та мистецтва, виступав ініціатором і автором програм і заходів щодо проблеми збереження скарбів національної культури.
Д. Яворницькому належить образне визначення самої дефініції “музей”. В листі до відомого музейного діяча, фундатора і директора Херсонського краєзнавчого музею В. Гошкевича Дмитро Іванович писав, що “музей це минуле, його історія, це душа, це серце наших предків, а для нас просторий храм, куди ми повинні входити з благоговінням, а виходити з глибокою повагою і палкою любовю до всього того, чим жили наші батьки, діди і прадіди й чому повинні наслідувати і навчатися усі ми і майбутні за нами покоління, поки стоїть земля і світить сонце” .
Талант Д. Яворницького, як чудового оповідача імпровізатора, яскраво виявився в лекційній і екскурсійній діяльності вченого, внаслідок якої відбувалося безпосереднє спілкування Дмитра Івановича із широким громадським загалом його сучасників. З 1884 р., коли у Харкові, в біржовій залі, молодий науковець прочитав першу публічну лекцію про запорозьких козаків, розпочалася активна діяльність вченого у царині популяризації історичних знань. Лекції, що їх вчений читав майже протягом 60-ти років, здобули велику популярність і привернули численну аудиторію слухачів, які мали змогу уявити “у всіх дрібницях” життя запорозького козацтва. Цьому сприяли глибокі (до тонкощів) знання предмету дослідження, феноменальна память, музична і акторська обдарованість, вміння відтворити яскраві образи минулого, соковита мова. “Це були блискучі імпровізації”, - згадував екскурсії Д. Яворницького Остап Вишня. Експонати буквально оживали в його вустах”. Свої лекції та екскурсії Д. Яворницький провадив в етнографічній манері, любив “пересипати” анекдотами, згадками про те, як до нього “привикла” та чи інша річ . На всяк випадок він мав “свою” примовку, “своє” слівце . В памяті багатьох відвідувачів музею закарбувався образ Д. Яворницького як чудового оповідача, виразна мова якого “ласкаво лунала” у залах музею, зачаровувала відвідувачів й, за висловом селянина А. Артеменка, “відкриваючи нам очі на нашу любу старовину, твердим ґрунтом залягала у нашу память і роїла багато думок”.
Безпосереднє сприйняття Д.Яворницького сучасниками відбувалося також внаслідок його дидактичної (викладацької) діяльності в гімназіях, училищах Х?/p>