Д. Яворницький - співець запорізького козацтва

Информация - История

Другие материалы по предмету История

танти, що є загально визначальними в оцінках Д. Яворницького як в минулому, так й сьогодні.

У створенні образу Д. Яворницького пріоритетним є його наукова творчість. В цьому плані важливу роль відіграє тема, що її досліджував вчений, а саме історія запорозького козацтва. Це є “вічна”, знакова для українства тема, що була й залишається пріоритетною у вітчизняній історіографії.

Процес формування образу Д. Яворницького його сучасниками відбувався двома шляхами: у безпосередньому спілкуванні з ученим й заочно. В основі заочного (опосередкованого) формування образу було знайомство з творами вченого, численними статтями та рецензіями на них, з хронікальною інформацією в періодиці стосовно лекцій та екскурсій Д. Яворницького, його наукових експедицій, археологічних розкопок, обстежень і знахідок памяток, участі в тих, чи інших наукових, культурних й громадських заходах.

Серед значної частини української людності, головним чином селян, формування образу Д. Яворницького відбувалося внаслідок розповсюдження чуток про вченого - збирача памяток, який розкопує могили (так місцеві люди називали кургани), записує пісні та різні українські слова, а також про створений ним у Катеринославі музей, до якого він збирає старовинні речі.

Відтворити образ вченого, що склався в уявленні його сучасників у їх безпосередньому спілкуванні з ним, можливо завдяки джерелам особового походження, передусім епістолярній спадщині Д. Яворницького і спогадам його колег, друзів, знайомих, рідних. Значна частина цих джерел вже введена до наукового обігу шляхом археографічного опрацювання (камеральних, персональних та серійних корпусних видань) і фрагментарної інтерполяції у текст монографій та статей.

Внаслідок особливостей своєї творчої лабораторії, залучення до співпраці широкого кола аматорів, частих подорожувань і переїздів (Харків, Петербург, Ташкент, Самарканд, Варшава, Москва, Катеринослав-Дніпропетровськ), громадської активності, викладацької і лекційної діяльності й, нарешті, відкритості, щирості й доброзичливості натури, Д. Яворницький мав широчінь творчих і дружніх стосунків, його добре знали в культурно-громадських колах Україні й за її межами.

На особливу увагу заслуговує дослідження творчих та дружніх стосунків Д. Яворницького, в контекст яких входили видатні вітчизняні та іноземні вчені, митці, священики, культурні й громадські діячі, представники соціальної еліти й пересічні мешканці провінційних міст і сіл. Вчений був позбавлений національної обмеженості . Серед колег, знайомих і друзів Дмитра Яворницького відзначимо діячів України, Англії, Німеччини, Польщі, Росії, Франції, Чехії: учених В. Антоновича, Д. Багалія, В. Біднова, Р. Брандта, О. Веселовського, М. Грушевського, А. Гьотце, Д. Дорошенка, М. Кареєва, В. Ключевського, М. Комарова, Ф. Корша, М. Костомарова, А. Кримського, О. Лаппо-Данилевського. М. Любавського, О. Міллера, Е. Міннза, Л. Нідерле, П. Пірлінга, Н. Полонську-Василенко, Ф. Поспішила, О. Потебню, М. Сумцова, О. Шахматова, письменників і поетів: І. Бєлоусова, К. Білиловського, В. Гіляровського, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, Лесю Українку, Д. Мордовцева, Олену Пчілку, Панаса Мирного, В. Самійленка, М. Старицького, Л. Толстого, художників: С. Васильківського, М. Мікешина, І. Рєпіна, О. Сластьона, М. Самокиша, М. Струннікова, театральних діячів: М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецьку, композитора М. Лисенка, музеєзнавців: М. Біляшівського, Б. Варнеке, громадських діячів: Г. Вашкевича, М. Дмитрієва, В. Леонтовича, О. Лотоцького, П. Пелехіна, П. Салодилова, П. Стебницького, Ю. Цвітковського, Є. Чикаленка та ін.

За своїми історичними поглядами Д. Яворницький належав до напряму романтичного народництва в українській історіографії, з притаманним йому етнографізмом, романтизацією та героїзацією минулого, сталим інтересом до соціальної та побутової історії, до проблем мови, фольклору, піснетворчості, духовності українського народу. Творчість Д. Яворницького яскраво демонструє родову рису українських істориків-романтиків, якою, за визначенням І. Колесник, є культ джерел, нестримний потяг до їх розшуку та описання, що криється в мовно-літературній стихії українського романтизму . За образним висловом Н. Полонської-Василенко, Д. Яворницький “почепив серпанок романтизму на історію запорозького козацтва .

Високу оцінку творам Д. Яворницького ще за його життя надали науковці й письменники О. Пипін, М. Сумцов, Д. Мордовцев, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Ф. Корш, І. Франко, В. Данилов та ін. В рецензіях на книгу Д. Яворницького “Запорожье в остатках старины и преданиях народа зазначалося, що горячим, искренним чувством любви к родной старине проникнуты все страницы этой любопытной книги, посвященной прославлению Запорожья .

Історики-позитивісти вважали Д. Яворницького не дослідником, а “співцем запорозької слави”, який ідеалізував запорозьке козацтво . За визначенням О. Лазаревського, “Історія запорозьких козаків” Д. Яворницького є не історичним твором, а “зводом відомостей щодо участі Запорожжя у подіях зовнішньої історії Малоросії”. Також “зводом ріжного матеріалу про запорожців”, - назвав цю монографію Д. Яворницького його молодший колега, історик Д. Дорошенко (1882-1951), з яким Дмитро Іванович співпрацював в Катеринославській вченій архівній комісії й товаристві “Просвіта”. Роль Д. Яворницького в розвитку вітчизняної історіографії Д. Дорошенко бачив в евристичній діяльності вченого, в