Голодомор в Україні 1932-33 годах
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ань політбюро ЦК КП(б)У, які продовжувалися годинами, зафіксована тільки присутність цих сталінських емісарів.
У продиктованому Молотовим постанові Совнаркома УССР Про заходи по посиленню хлібозаготовок від 20 листопада 1932 р. був пункт про застосування натуральних штрафів. Йшла мова про штрафування мясом тих колгоспів, які заборгували по хлібозаготовкам, але не мали хліба, щоб розрахуватися з державою.
Штрафи повинні були стягуватися не тільки спільною худобою, але і худобою колгоспників. Санкцію на них в кожному окремому випадку повинен був давати облвиконком.
Керуючись цією нормою, власті почали відбирати у селян, що не мають хліба, всі інші продовольчі запаси.
У всіх місцевостях України, крім прикордонних, розповсюдилися подвірні обшуки з конфіскацією, крім хліба, будь-яких запасів продовольства сухарів, картоплі, буряка, сала, соління, фруктової сушки і т.п., заготовленого селянами до нового урожаю. Конфіскація застосовувалася як покарання за куркульський саботаж хлібозаготовок. Фактично ж ця дія була свідомо направлена на повільне фізичне знищення селянських сімей. Під виглядом хлібозаготівельної кампанії на величезній території України (як і Північного Кавказу, де надзвичайну комісію очолював Каганович) був розгорнений небачений терор голодом, щоб навчити тих, хто виживе, розуму-розуму (вираження Косиора), тобто добросовісному труду на державу в суспільному господарстві колгоспів.
Те, що відбувалося в Україні в 1933 р., ніде не відображене в документах офіційних установ. Причиною є те, що Сталін наказав відноситися до голоду як до неіснуючого явища. Навіть в стенографічних звітах пленумів ЦК КП(б)У і протоколах політбюро ЦК КП(би)У цього періоду слово голод не згадується.
Не підлягає сумніву, що до загибелі мільйонів селян привело холоднокровне рішення Сталіна вилучити у українських селян всі зїстні запаси, а потім обкутати тих, що голодують завісою мовчання, заборонити яку-небудь допомогу їм з боку міжнародної або радянської громадськості.
Почалися масові спроби втечі людей за межі України. Лікар із Сум Шевченко Микола Анатолійович писав: “…По залізниці відбувався рух голодного люду всі поїзди і товарні, і пасажирські- були забиті сірою, голодною масою. То висохлі, як тріски,то набряклі, як мішки з просом, мільйони людей зрушили з місця. Вошей на людях було стільки, що вони мов тирса вкривали підлогу. Сотні голодних людей присідали спочивати під насип залізниці там і зоставались, хто вмирав одразу,а хто ще довго лежав без руху ”.Щоб український селянин не міг вирватися з влаштованого йому пекла у Кремлі згадали про кордони між республіками-колоніями і між Україною, Росією і Білорусією виставили загороджувальні загони внутрішніх військ.
Смертність від голоду почалася вже в перший місяць- діяльність молотовської комісії. З березня 1933 р. вона стала масовою. Майже скрізь органи ГПУ реєстрували випадки людоїдства і трупоїдства. “Голод на той час розлюттів. Так і косив людей, так і косив. Нас скотомогильник порятував: здохне яка коняка в колгоспі з голоду, тато примітять, коли її відвезуть, а вночі до ями підкрадуться, відрубають стегно з конячого трупа і додому несуть. Мама потім днів зо два те мясо у воді вимочувала, щоб воно карболкою не тхнуло, а тоді вже варили і їли. Але й конина не порятувала: першою Марійка померла, потім Галя, Люба і Мишко… Слава богу на дворі вже на весну йшлося…Трава довкола наростала ми на споришеві й паслися… Бабку на толоці рвали та їли, какиш, свиріпу. А як зацвіла акація ми від неї відірватись не могли.”-так пригадувала свідок того часу Винник Поліна Петрівна.
Незносніше всього був вигляд маленьких дітей, в яких висохлі, як у скелета, кінцівки звисали по сторонах, роздувшогося живота. Голод стер з їх лиць всі ознаки дитинства, перетворивши їх в змучені страхітний видіння; тільки в їх очах залишався відблиск далекого дитинства.
Авантюризм Сталінської політики “стрибка”, що прирікала на напівголодне існування, а потім і на голод хлібовиробні регіони країни, злочинність зимових хлібозаготівель 1932-33 років у голодуючій місцевості найбільш яскраво розкриваються у документах, що стосуються дитячого харчування.
Уберезні 1931 року до Наркомату освіти УРСР надійшов лист від Камянського райвиконкому на Дніпропетровщині: “Діти залишаються зовсім без хліба…” 220 дітей дитячої колонії в Камянці треба було терміново рятувати, оскільки централізоване постачання хлібом припинилося, децентралізоване (зправом вільної закупівлі продуктів)- заборонялося, а місцевих продовольчих ресурсів не існувало.
У1931 році діти в сімях ще якось перебивалися, а в школах-інтернатах, дитячих будинках, колоніях, притулках діти, перебуваючи на державному утрмманні, страждали від голоднечі найбільше, бо ці заклади цілком залежали від зовнішнього постачання. І ось у березні 1931 року Наркомос довідується ,що в 180 районах України, які не виконали плани хлібозаготівель, дитячі заклади знято з постачання. Заступник наркома освіти Полоцький у звязку з цим пише до ЦКК- НК РСІ та Наркомату постачання: “Цим районам заборонено з поточних хлібозаготівок постачати дитячі інтернатні установи. Учітелів і виділяти продукти для гарячих безплатних сніданків. Зцентралізованог фонду для цих районів теж нічого не виділено. Це утворило катастрофічний стан з постачанням, особливо дитячих інтернатних установ, що не мають жодних запасів. Діти цих установ прим