Голодомор в Україні 1932-33 годах
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°к і здадуть весь свій хліб на елеватори.
Наочним свідченням повної байдужості режиму до людських життів, що приносяться в жертву його політиці, стала серія заходів, здійснених в 1932 р. У серпні партійні активісти дістали право конфісковувати зерно в особистих селянських господарствах; тоді ж був ухвалений закон про три колоски, що передбачав смертну страту за крадіжку соціалістичної власності. Будь-який дорослий і навіть дитина, спіймані хоч би з жменею зерна біля державної комори або колгоспного поля, могли бути страчені. При помякшувальних обставинах подібні злочини проти держави каралися десятьма роками таборів. Щоб перешкодити відходу селян з колгоспів в пошуках продуктів, вводилася паспортна система. У листопаді Москва ухвалила закон, по якому колгосп не міг видавати селянам зерно, поки не був виконаний план здачі хліба державі.
(1 січня 1933 р.)
Запропонувати ЦК КП(б)У і СНК УССР широко оповістити через сільраду колгоспи, колгоспників і трудящих одноосібників, що:
а) ті з них, які добровільно здають державі раніше розкрадений і прихований хліб, не будуть зазнавати репресій;
б) відносно колгоспників, колгоспів і одноосібників, що наполегливо продовжують вкривати розкрадення і прихований від обліку хліб, будуть застосовуватися найсуворіші заходи стягнення, передбачені постановою ЦИК і СНК СРСР від 7 серпня 1932 р. (про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцненні суспільної соціалістичної власності).
Секретар ЦК ВКП(б) І. Сталін
Надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне положення. У поїздах і на станціях бригади працівників ГПУ перевіряли багаж пасажирів і конфісковували продовольство, яке селяни придбали за великі гроші або обміняли на цінні речі в сусідніх з Україною місцевостях, щоб привезти голодуючим сімям. Деякі села заносилися на чорну дошку. У цих селах селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було запасів продовольства, населення вимирало. Зокрема, на Дніпропетровщині велике село Гаврилівка Межевського району вимерло повністю, село Вербки Павлоградського району наполовину. Під загальним керівництвом надзвичайної хлібозаготівельної комісії Молотова загони партійних активістів в пошуках хліба обшарювали кожний будинок, зламували підлоги, залізали в колодязі. Навіть тим, хто вже пухнув від голоду, не дозволялося залишати собі зерна. . Марфа Іванівна Затуливітер з села Товмач Шполянського району на Черкащині згадувала: “…Ходила така комісія- “макогонщики”, і все в людей забирали-грабували. Навіть зерно з динь, кавунів і гарбузів у вузликах забирали. Це була страшна весна 1933-го. Люди паслися на траві, як худоба, їли листя з липи, і очерет жали на ставках та варили “капусту”, і так рятувалися. Але кожний третій падав- умирав з голоду”
Люди, що не виглядало голодними, підозрювалися в прихованні продуктів. Звертаючись до подій того часу, один з партійних активістів так змальовував мотиви своїх дій: Ми вірили в мудрість Сталіна як керівника... Ми були обдурені, але ми хотіли бути обдуреними. Ми так беззавітно вірили в комунізм, що були готові на будь-який злочин, якщо його хоч трохи прикрашали комуністичною фразеологією.
Розповсюджуючись протягом всього 1932 року, голод досяг піка на початку 1933-го. Підрахунки показують, що на початку зими на середню селянську сімю в пять чоловік доводилося біля 80 кг зерна до наступного урожаю. Іншими словами, кожний член сімї отримував для виживання 1,7 кг зерна в місяць. Залишившись без хліба, селяни поїдали домашніх тварин, пацюків, ялини кору і листя дерев, харчувалися покидьками кухонь начальства, що добре забезпечені. Мали місце численні випадки каннібалізму. Як пише один радянський автор: Спочатку вмирали чоловіки. Потім діти. Останніми вмирали жінки. Однак ще перед смертю багато хто божеволів, втрачав людський вигляд. Незважаючи на те, що вимирали вже цілі села, партійні активісти продовжували відбирати зерно. Один з них, Віктор Кравченко, пізніше писав: На полі битви люди вмирають швидко, їх підтримують товариші і почуття обовязку. Тут я побачив людей, вмираючих в самотності, поступово, вмираючих жахливо, безцільно, без надії, що їх жертва оправданна. Вони попали в капкан і залишилися там вмирати від голоду, кожний в себе в будинку, за політичним рішенням, прийнятим десь в далекій столиці за столами нарад і банкетів. Не було навіть утіхи неминучості, щоб полегшити цей жах...
З 1 листопада 1932 р. по 1 лютого 1933 р. молотовская комісія додатково заготовила в Україні всього 104,6 млн. пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила 260,7 млн. пудів. Таким чином. Молотів справився з виконанням хлібозаготовительного плану, хоч вивіз з республіки майже всі готівкові запаси. На початку 1933 р. практично ніде в Україні хлібних запасів не залишилося, а треба було ще дожити до нового урожаю. Зимова хлібозаготівля фактично відривала останній шматок хліба у тих, що голодують.
У архівах не виявлено документації надзвичайної хлібозаготівельної комісії. Тому що її і не було. Молотів, а іноді і Каганович, здійснювали інспекційні поїздки по Україні, давали усні вказівки, а всі письмові постанови відносно посилення хлібозаготовок, які вони вважали потрібними прийняти, йшли під грифом республіканських органів за підписами генерального секретаря ЦК КП(б)УС. Косіора, голови Совнаркома УССР В. Чубаря і інш. Навіть в протоколах засід