Головні принципи навчання
Информация - Педагогика
Другие материалы по предмету Педагогика
?ласку й обємну).
Наочність виконує такі функції:
- сприяє розумовому розвиткові субєктів учіння;
- допомагає виявити звязки між науковими знаннями й життєдіяльністю, теорією і практикою;
- полегшує навчально-пізнавальну діяльність студентів і сприяє формуванню в них інтересу до професійних знань;
- допомагає сприймати предмет, що вивчається, у його розмаїтті;
- сприяє формуванню мотивації пізнання довколишньої дійсності тощо.
Принцип наочності можна визначається, як сукупність норм, які випливають із закономірностей процесу навчання і стосуються пізнання дійсності на основі спостережень, мислення і практики на шляхові від конкретного до абстрактного, і навпаки.
Принцип раціонального поєднання колективних та індивідуальних форм і способів навчальної роботи. Індивідуалізація в дидактиці вважається важливим компонентом стратегії викладацької діяльності, як один з аспектів навчального процесу, як принцип, поза яким узагалі не можна говорити про вільний розвиток особистості. Отут мається на увазі: по-перше, намагання якнайповніше врахувати не тільки наявні надбання студента, а й напрям його розвитку, перспективу, його потенційне Я; друг^-другові-по-другу, повага до шкірного студента (навіть такого, який ще не виявив собі нічим позитивним) у якої з їм, як з партнером, субєктом, особистістю рахуються, конкретизуючи цілі навчання і визначаючи способи їх досягнення.
Смисл цього принципові полягає в тому, що викладач відповідно до колективного характерові навчального процесу, враховуючи індивідуально-психічні особливості субєктів учіння, може і винна застосовувати різноманітні методи й форми навчальної діяльності під година проведення як планових навчальних заходів, так і позапланових.
Упроваджуючи вимоги цього принципові в процес навчання, викладач винний мати на увазі труднощі, з якими він стикатиметься у своїй діяльності, зокрема:
- процесуальний бік навчання передбачає переважливо колективну форму навчально-пізнавальної діяльності, яка не завжди враховує індивідуально-психічні нахили, здібності й зацікавлення студентів;
- у вищому навчальному заставі навчаються студенти з різним рівнем інтелектуальних і фізичних здібностей, різною мотивацією до учіння.
Знання викладачами суперечностей цього принципові сприяє обєктивному й оптимальному їх розвязанню. Класичні приклади умілого використання такої методики-молодіжний колектив в А.С.Макаренка, чи міським колектив В.О.Сухомлинського та різні варіанти педагогіки співробітництва сучасних педагогів-новаторів.
Основні положення цього принципу:
*організація колективної навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням особливостей психології студенського колективу і психіки студента відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук;
*диференціація змістового компонента дидактичного процесу;
*усебічне знання індивідуально-психічних особливостей студентів та їх урахування під година організації як колективної, так й індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності;
*оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів навчально-пізнавальної діяльності субєктів учіння;
*широке застосування індивідуалізації навчання;
*надання переваги активним методам навчання;
*повсюдне використання прийомів взаємонавчання, взаємодопомоги студентів, надання допомоги відмінниками тім, хто відстає;
*знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ під година здійснення навчального процесу й уміле керування ними в дидактичних інтересах;
*педагогічний аналіз результатів навчання з наступним коригуванням тощо.
До третій групи визначають ті, що відображають закономірності начально - пізнавальної діяльності навчаємих(субєктів учіння).
До них належати:
Принцип мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів.
Аналіз досвіду сучасних педагогів-новаторів показує, що найефективнішим напрямом підвищення якості будь-якого навчання є створення таких психолого-педагогічних розумів, за яких студент спроможний зайняти активну особистісну позицію і найбільш повною мірою розкритися не тільки як обєкт навчальної діяльності, а і як субєкт, що є найважливішою передумовою свідомого ставлення до навчання, і міцних, глибоких знань, і взаємовідносин у навчальній групі. Бути субєктом для студента означає його перетворення із пасивної істоти в активну, тобто в зацікавленого учасника власних навчально-пізнавальних дій.
Ідея опрацювання цього принципові належить сучасним вченим дидактам В.Оконю, Ю.К.Бабанському, психологові Л.І.Божович та іншім.
У психології щодо поняття мотивація немає єдиного підходу. Одні під мотивацією розуміють певні спонукання, які викликають активність організму і визначають її спрямованість (М.Ш.Магомед-Емінов), інші - сукупність факторів, які підтримують і направляють поведінку (Мадсен, Годфруа), ще інші сукупність мотивів (К.К.Платонов, В.Д.Щадриков). Трудність визначення зрозуміти мотив і мотивація полягає в тому, що ці два поняття взаємоповязані та взаємозумовлені, алі більш у дидактиці використовується третій підхід.
Мотивація навчальної діяльності складається із сукупності певних мотивів. А мотив це предмет діяльності, за яким завжди стоїть певна потреба (О.М.Леонтьєв). Своєю чергою, потреба викликає певне переживання, інтерес, спонуку, надає смислу навчальній діяльності. Для т