Головні події Другої світової війни
Информация - История
Другие материалы по предмету История
-фашистських військ на північ і на південь від столиці. Наступ розгорнувся на смузі 1000 км, від Калініна до Єльця. Радянські війська наступали на рівного по чисельності противника. За перші три дні вони просунулися на 30-40 км. Натхнення наступаючих заповнювали відсутність техніки. Противник тримався стійко, але позначалася непідготовленість до ведення військових дій в зимових умовах, недолік резервів. Гітлер звалив невдачі на військове командування і, відсторонивши від займаних посад частина вищих генералів армії, прийняв верховне командування на себе. Але це не привело до істотних змін. Наступ Червоної Армії тривало, і до початку січня 1942 ворог був відкинутий від Москви на 100-250 км. Радянські солдати звільнили Калінін Безпосередня загроза Москві було усунено. Це був перший великий поразку гітлерівців у другій світовій війні означала повний крах плану блискавичної війни. На початок 1942 співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті перебувало в стані зразкового рівноваги. У цій обстановці дуже важливо було думку військових фахівців Однак Верховний віддає директиву про початок наступу на всіх фронтах, щоб закінчити розгром супротивника в 1942 р. Наступ не вдалося, тим більше що до середини лютого німецьке командування перекинуло із Західної Європи свіжі дивізії і стабілізувало становище на фронті. Проте після краху бліцкригу Німеччина залишилася без будь-якого довгострокового плану військових дій, виявилася перед фактом затяжної війни. Та й сили німецького вермахту були вже не ті.
Наступальні операції Червоної Армії зими 1941-1942 рр.. Показали радянському командуванню, що досвіду проведення великих наступальних операцій бракувало. Відставало і технічне забезпечення - наявність танкових і повітряних армій, артилерійських резервів. Але головне в тому, що перемога радянських військ під Москвою розвіяла міф про непереможність гітлерівських військ.
Невдачі радянських військ у Криму і під Харковом
Наприкінці квітня закінчилося невдачею наступ наших військ у Криму. До його початку Кримський фронт мав істотне матеріальну перевагу над противником - майже полуторное по гарматах і мінометів, майже подвійне по танках. Проте командувач фронтом генерал Д. Т. Козлов розтягнув війська в одну лінію, впритул підтягнувши їх до позицій німецько-фашистських військ. Він не зумів протистояти втручанню в свої справи члена Військової ради фронту Л.3. Мехліса, близького до Сталіна людини. Зарозумілість і нетерпимий, малограмотний у військовому відношенні чиновник, якого не поважали, але боялися скрізь, де б він не зявлявся, безсоромно віддавав розпорядження чисто військового характеру.
Командувач 11-ї німецької армії генерал Манштейн, правильно вибравши момент, ввівши у справу численну авіацію, прорвав оборону радянських військ. Довелося залишити Керч, а це серйозно ускладнило обстановку в Севастополі, захисники якого вели напружену боротьбу. Після 250 днів легендарної оборони місто було залишено. Під час евакуації багато захисники Севастополя загинули або потрапили в полон, невеликим групам вдалося пробитися з міста і приєднатися до партизанів.
28 червня 1942 противник почав рух на Волгу і Північ-мий Кавказ. Німецькі частини прорвали оборону. Частина радянських військ опинилася в оточенні. У середині липня гітлерівці вийшли до великої закруті Дону. Знову зазвучали гіркі зведення про залишення міст. Над країною знову нависла смертельна небезпека. Перед радянськими бійцями стояло завдання у що б то не стало зупинити агресора. Це пролунало в наказі Верховного Головнокомандувача від 28 липня 1942 р., відомого як наказ № 227: Ні кроку назад! Оцінюючи становище як вкрай важкий, наказ вводив жорстокі покарання за відступ без розпорядження згори. Командири і комісари, які допустили це, оголошувалися зрадниками Батьківщини. За зразком німецьких військ позаду частин, які вважалися нестійкими, розташовувалися так звані загороджувальні загони. Однак, незважаючи на жорстокі заходи, наказ не давав упевненість, що сусідні частини не будуть відступати. Занадто сильна була боязнь потрапити в оточення. Але в документі, як і колись, вина за невдачі і помилки покладалася виключно на командувачів фронтів, політпрацівників, командирів і рядових бійців.
Головне - утримати оборону
Оборонна битва за Сталінград тривало чотири місяці: з 17 липня по 18 листопада 1942 Після поразки радянських військ під Харковом і Воронежем противник повністю опанував ініціативою і тиснув частини Червоної Армії, володіючи чималим перевагою. Гітлер і його оточення планували захоплення низин Волги і Кавказу. Німецьке командування підтягувало додаткові резерви, перш за все армії союзників - угорців, італійців і румун. Одночасно тривало наступ на Кавказ, де в кінці серпня передові групи альпійських підрозділів навіть зуміли підняти прапор нацистської Німеччини на вищій точці Кавказу - горі Ельбрус.
23 серпня німецький танковий клин, прорвавши оборону ослаблених у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушила телефонно-телеграфний звязок з Москвою. Доповідь про прорив до Волги довелося робити по радіо відкритим текстом. Для оборони міста спішно були висунуті робочі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення, тилові частини. Зусиллями деяких частин Сталінградського фронту робилися спроби завдати контрудари, але для них не вистачало ні танків, ні авіації. З Ставки прийшов наказ всіма силами