Гетьманування Сагайдачного
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? Сагайдачний не був гетьманом: він не мав широкої популярності в масі козацтва. Особливо ж були настроєні проти нього так звані випищики, яких він на основі угоди з правительством викреслив з реєстру. Використавши момент, коли Сагайдачний пішов з частиною війська в похід під Перекоп (1620) козаки скинули його з гетьманства й вибрали на його місце Якова Бородавку. Одначе Сагайдачний залишився полковником і, як особа впливова й авторитетна, за порозумінням з київським Богоявленським братством, допоміг перевести відновлення ієрархії.
У червні 1619 року повертався з Москви Єрусалимський Патриарх Феофан, який 23 числа висвятив там Филарета Микитовича в Патриархи Всеросйські. З Москви Феофан тримав шлях у міста України. Коли він з Путивля доїхав до Густинського монастиря, поблизу м. Прилук, то там його зустрів гетьман Сагайдачний супроводив до Києва
Для зустрічі високого гостя до Києва зїхалося багато люду й духовенства. Здавалося, сама Руська земля співчувала такій події своїм землетрусом, що саме тоді стався на Україні.
Як тільки патріарх приїхав до Києва, відбулася нарада представників з усіх частин України й Білорусії. Тут було намічено кандидатів на митрополичу й на єпископськ кафедри. Сагайдачний брав участь в цй нарад, яка мала характер свого роду національного конгресу.
Сагайдачний звернувся до патріарха Феофана з проханням висвятити митрополита для міста Києва.
Проте патріарх Феофан, остерігаючись польського короля та єзуїтів, а також не маючи на те дозволу Константинопольського патріарха, котрому здавна була підпорядкована Київська митрополія, довго вагався.
Одначе тодішні події в Польщі допомогли Сагайдачному схилити на свій бік патріарха здійснити свої наміри.
Для гетьмана Сагайдачного це був надзвичайно сприятливий момент, він їм повністю скористався. 6 жовтня патріарх Феофан зі своїми супровідниками Митрополитом Неофітом і стагангським Єпископом Авраамієм висвятив ігумена Михайлівського монастиря Іова Борецького Київським Митрополитом, ігумена Межигірського монастиря Ісайю Копинського єпископом перемишльським, грека Авраамія єпископом туровським і пінським, архімандрита Трахтемирівського монастиря Ієзекіїля Курцевича єпископом Володимирським, архімандрита братського Свято-Духовського Вленського монастиря Лилетія Смотрицького архієпископом полоцьким, ігумена чернецького Ісакія Борисковича єпископом Луцьким Острозьким.
При висвяченні митрополита та єпископв їм було повернено багато православних церков, монастирів та земель, одібраних раніше у православних уніатами і католиками.
У той час, коли на Україні сталася така важлива, видатна й надзвичайна за своїми наслідками подія, турки, розгромивши поляків під Цецорою, на цьому не зупинилися: вони зібрали нові, ще грізніші сили, щоб удруге рушити на Польщу. У свою чергу, і польський уряд вирішив підготуватися до відсічі, для чого зібрав раду у Варшаві, куди було запрошено також великого і доброго справою Сагайдачного, як називає його польський літописець Йоахим Єрлич.
Але Сагайдачний не одразу погодився їхати до Варшави. Він побачив усю вигоду свого становища і спершу ухилився від будь-якої допомоги полякам. Тоді вони почали діяти на нього через патріарха Феофана, котрий ще й досі перебував в Києві. Патріарх Феофан широкими словами мовив переконував Сагайдачного, аби вн з усіх своїх сил чинив кривавий наступ на ворога Божого і християнського. Тільки після цього Сагайдачний зголосився допомогти полякам, та й то за умови, якщо патріарх Феофан і королівський посол Бартоломей Обілковський гарантуватимуть, що король підтримуватиме нововисвячених православних митрополита і єпископв. І тільки коли король погодився задовольнити вимогу Сагайдачного, тоді й він із свого боку погодився їхати до Варшави. Це свідчить про мудрість і далекоглядність гетьмана Сагайдачного і як політика, і як хранителя православія в Україні.
У Варшаві Сагайдачному виявили велику шану і прислухалися до великих порад. Сам король звернувся до гетьмана зі словами: Я посилаю сина до Хотин і доручаю його тобі.
Проте Сагайдачний не задовольнявся лише одним любязним прийомом короля і висунув перед поляками умови, які просив розглянути тут же у столиці, в його присутності. Ці умови були такі:
- скасування посади козацького старшого, призначуваного козаками польським урядом;
- офіційне визнання влади українського гетьмана над Україною;
- скасування обтяжливих розпоряджень щодо козацтва;
- надання населенню України свободи віросповідання.
Ось і видолана можливість для Сагайдачного нарешті здійснити свої давні мрії про долю України та її народу.
Коли всі ці умови були прийняті й затверджені, лише тоді Сагайдачний поспішив до Києва і відпустив звідти в Єрусалим патріарха Феофана.
Урочистим було прощання народу з патріархом, з великим смутком і плачем проводжало його населення Києва. Після проводів у Києві остаточне прощання з патріархом відбулося на кордоні руської землі, в Буші.
Відомий український вчений XIX ст. М.М.Максимович зазначав, що якби Сагайдачний здійснив лише дві справи підтримав Київську школу й відновив православну митрополію, то й цього було б досить, аби обезсмертити своє імя. Звісно, це була найважливіша справа в житті великого гетьмана, та не остання.
Навіть дуже хворий, гетьман Сагайдачний, як людина високих моральних якостей, не міг не піклуватися про подальшу долю рідного кра?/p>