Гетьманування Сагайдачного
Информация - История
Другие материалы по предмету История
608 та на початку 1609 року здійснив напад на береги Анатолії знищив там усе вогнем мечем.
У 161213 він утрутився у внутрішні справи князівств Молдавії та Волонії, які були васалами Туреччини, і водночас постарався розташувати свої війська в королівських маєтках у Польщі, беручи з них необхідне для свого війська продовольство.
У 1613р. Сагайдачний двічі виходив з козаками на Чорне море, завдав багато шкоди татарам, спустошив кілька міст у Херсонесі Таврійському. Тоді супроти нього турецький султан Ахмет вислав чималу армаду з галер та чайок до Очаківського порту, поблизу якого козаки за звичаєм поверталися назад на Запорожжя. Проте січовики вночі напали на безтурботних турків у самому порту і розгромили їх, а про свою перемогу негайно повідомили польський сейм і, крім того, коронному гетьману С.Жолкевському.
Того ж, у 1613 року Сагайдачний напав на татар, які під час його відсутності вторглися в запорізькі землі здобув над ними блискучу перемогу на березі Самари.
У 1614 року Сагайдачний з 2000 козаків знову виплив у море. Дорогу січовикам на цей раз показували так звані потурнаки, тобто українські бранці, які несамохіть прийняли мусульманську віру, але потім утекли з полону і повернулися на Україну. Чудово знаючи всі вкази в Турецькі прибережні міста, вони кермували козацькою флотилією. Запоріжці пристали до багатої і добреукріпленої гавані Сінопу, зруйнували там фортецю, вирізали гарнізон, захопили арсенал, спалили кілька мечетей, суден, винищили багато жителв, визволили усіх невільників-християн і, завдавши туркам збитків загалом на 40 мільйонів злотих, спішно подалися в море.
Звістка про взяття козаками Сінопу справила на турків приголомшуюче враження. Після цього султан одразу ж відправив у море румелійского беглербека Ахмет-пашу і наказав перестріти і винищити козакв. Уследівши загрозу, вони вирішили пробитися крізь турецькі галери і пти угору по Дніпру. Запорожці боронилися мужньо і самовіддано, проте цього разу певна перевага була на боці їхніх супротивників. Поступаючись їм у силі та бойовому спорядженні, козаки врешті-решт не витримали натиску і зазнали поразки. Частина з них була убита, частина потоплена, і лише незначна кількість прорвалась уперед і подалась до Черкас і Канева. 20 козацьких бранців були доставлені у Царград і там жорстоко страчені у присутності жителв Снопу, прибувших у столицю із звісткою про спустошення міста козаками.
Після страти полонених козаків турецький уряд направив у Польщу послів з повідомленням, що він рушить військом на козацьку землю, аби раз і назавжди покласти край їхнім виходам у море та набігам на турецько-татарські володіння. Але в Польщі розцінили виконання цього плану як порушення існуючого меж турками і поляками миру і відповіли, що проти козаків виступить сам гетьман Жолкевський, а турки можуть розташуватися біля Дніпровського лиману і знищувати тих, хто тікатиме у відкрите море.
Та попри це напровесні наступного 1615 року гетьман Сагайдачний з козаками знову виплив у Чорне море на 80-ти чайках, досяг Константинополя і підпалив біля нього 2 пристані Мізевну та Архіоки. В гирлі Дунаю між козаками і переслідувавшим їх турецьким флотом відбувся жорстокий бій, в якому турки зазнали нищівної поразки: вони втратили усі свої судна. Відтак козаки благополучно піднялися угору по Дніпру і прибули на Запоріжжя.
У 1616 році Сагайдачний з 2000 козакв здобув Кафу, в якій знемагало багато невільникв-християн, як були визволені і приєднані до козацької флотилії. Від Кафи Сагайдачний знову подався до Сінопу й далі до Трапезунду і здобув приступом обидва міста.
Дивовижна сміливість, швидкість і руйнівність усіх козацьких походв на Крим та Туреччину важко вичерпно описати і можна пояснити їх лише тим, що на чолі запорожців стояв такий геніальний проводир, як Петро Конашевич Сагайдачний. Подібних успіхів козаки до Сагайдачного та й після нього, нколи не мали. Своїми несподіваними й хоробрими набігами вони буквально підняли на ноги увесь Крим Туреччину.
Час Сагайдачного це розпал боротьби православя з унією та католицтвом.
Політика польського короля Сигізмунда що до цих некатоликів була жорстокою. Важко доводилося від тієї політики усім підданим польсько-литовської держави православної віри. Становище православного населення в Польщі тим паче було важким, що воно складалося переважно з простого народу, який знаходив підтримку в так званих церковних братствах, та нижчого духовенства. Вищий же клас, спокушений польською культурою, ополячувався, а вище духовенство 25 років не мало у себе глави православної церкви митрополита, оскільки польський уряд цього не дозволяв.
В той час, коли стара провідна верства українського суспільства, магнати й шляхта, помалу сходить зі сцени через масову дезерцію своїх членв до польсько-латинського табору, а у міщанства вже не вистачало сил самим виносити тягар боротьби за церкву й народність, виступає нова суспільна сила, нова верства, що вийшла з лону українського народу, козаччина переймає на себе завдання бути головною опорою православної церкви і української народності.
Сагайдачний робить козацьку справу не становою, а загальнонародною: з часу його гетьманування козаки виступають захисниками усіє української землі і водночас беруть під свою оборону православну віру, яку католицтво та унія силкувалися стерти з лиця землі. Сагайдачний добився того, що в Україні 1619 року зявився власний митрополит та 6 єпископв.
Слід відмітити, що саме в той ча?/p>