Геополітика як наука. Геополітичний стан України та Росії
Информация - Политология
Другие материалы по предмету Политология
?оло географічної осі історії (Росії). Для цього необхідно відірвати максимальну кількість берегового простору від євразійського блоку й поставити їх під вплив острівної цивілізації. Очевидно, що сам Макиндер заклав англосаксонську політику, що стала через піввіку геополітикою США й Північноатлантичного союзу, основна тенденція якої - будь-якими засобами перешкодити самої можливості створення євразійського блоку, формуванню стратегічного союзу Росії й Німеччини, його геополітичному посиленню й експансії. Американець голландського походження Николас Спайкмен (1893-1943 р.) разом з адміралом Мехеном може бути названий батьком атлантизму й ідейним натхненником НАТО. На відміну від перших геополітиків, Спайкмен не приділяв велику увагу географії, зв'язку народу із землею, впливу рельєфу на національний характер, а розглядав геополітику як найважливіший інструмент конкретної міжнародної політики, ефективної стратегії.
Спайкмен уводить надзвичайно важливе поняття серединного океану, маючи на увазі Атлантичний океан, обоє берега якого - американський і європейський - є ареалом найбільш розвинутої технології й економіки західної цивілізації. Нервовим центром і механізмом атлантичного співтовариства є США, їх торговельний і військово-промисловий комплекс. Якщо якась держава не має геополітичної могутності, то ця держава змушена вступати в більше загальний стратегічний союз. Європа є інтелектуальним придатком США, повинна поступово обмежуватися й політична суверенність європейських держав, а влада - переходити до особливої інстанції, що поєднує представників всіх атлантичних просторів і підкоряється пріоритетному верховенству США.
Таким чином, уже в 1942 році Спайкмен передбачив найбільш важливі політичні процеси і їхні наслідки - створення Північноатлантичного союзу (НАТО), обмеження суверенітету європейських держав, планетарну гегемонію США.
Петро Миколайович Савицький (1895-1968 р.) перший (і один з деяких) російський автор, якого цілком можна назвати геополітиком. По утворенню економіст, учень В. Вернадського й П. Струве. Основна ідея Савицького полягала в тому, що Росія являє собою особливе цивілізоване утворення, що визначається через якість серединності. Якщо серединність Німеччини обмежується європейським континентом, а сама Європа є тільки західним мисом Євразії, то Росія займає центральну позицію в рамках усього континенту. Росія - не частина Європи й не продовження Азії, вона самостійний мир, самостійна й особлива духовно-історична геополітична реальність - Євразія.
Геополітична доктрина Савицького - це пряма антитеза поглядам Мехена, Макиндера, Спайкмена, Видаля де ля Блаша й інших таласократів.
Міжнародна політика, що проводив Радянський Союз, у геополітичному змісті по багатьом аспектам збігалася з концепціями Савицького, хоча про їхній прямий вплив на й владні структури того часу достовірних даних немає. Однак аналіз радянської зовнішньої політики до початку перебудови дозволяє зробити висновок про те, що вона постійно випливала саме євразійському курсу, ніколи не заявляючи про цьому відкрито.
У Радянському Союзі саме слово геополітика сприймалося зі знаком мінус. Однак відразу після приходу до влади в жовтні 1917 року радянське керівництво починає відпрацьовувати нову геостратегію, основні орієнтири й характеристики, який зберігаються до самої перебудови.
Стратегія більшовиків на світову революцію в просторовому змісті, полягала в тому, щоб дестабілізувати положення на території капіталістичних держав. Збройні сили, які боролися проти Рад на території Росії (держави Антанти, Німеччина), зазнали поразки.
Характерною рисою радянської геополітики було постійне прагнення створити континентальний блок з Німеччиною. Більшовики запропонували Німеччині укласти мир. Співробітництво між СРСР і Німеччиною, у тому числі й військове, котре почалося в 1922 році після підписання Рапальского договору, тривало до-самої перемоги нацистів в 1933 році. В 1939 році Гітлер перед самим початком Другої світової війни був змушений урегулювати відносини зі СРСР, а для цього прийняти умови Москви. Сталін домігся повернення більшості територій, які належали Росії до революції. Були визначені сфери інтересів у Східній Європі.
Важливо підкреслити, що при збереженні основних орієнтирів радянської геостратегії, конкретний політичний курс був досить гнучким і змінювався залежно від ситуації.
Уже в 1920-х роках стало зрозуміло, що ідея світової революції в найближчому майбутньому не може бути здійснена. Сталін повідомляє про побудову соціалізму в одній, окремо взятій країні, тим самим полегшуючи розвиток зв'язків із закордонними державами.
У ході Другої світової війни (катастрофічні наслідки її початку для СРСР пояснюються в тому числі й ігноруванням геополітичної стратегії), особливо під її кінець, Радянський Союз продовжував керуватися геостратегічними засадами, успішними для нього в недалекому минулому - прагнув розширити просторову сферу свого впливу, у тому числі за рахунок нових територій. Створення в післявоєнний період дружніх режимів у країнах Центральної й Східної Європи з об'єднанням їх незабаром у рамках таких організацій, як СЕВ, Варшавський договір, поширенням радянської сфери впливу до лінії, що розділяла Східну й Західну Німеччину, повинне було закріпити цей вплив, у континентальній частині Європи.
У післявоєнний період проведення зовнішньополітичного курсу здійснювалося відповідно до геополітичних ?/p>