Географічне положення
Информация - География
Другие материалы по предмету География
оження на Східноєвропейській рівнині поблизу місця перехрещення важливих річкових шляхів. До того ж і Москва, і Санкт-Петербург використали столичний статус. Склалася ситуація, при якій галузі промисловості, що орієнтувалися на зовнішній ринок, тяжіли до Санкт-Петербургу, Риги, Варшави, а ті, що орієнтувалися на внутрішній ринок, до Москви. Внаслідок такої конкуренції сусідніх територій значна частина України виявилася вільною від промисловості. З іншого боку, ця сама близькість промислово-міських районів формувала підвищений попит на сільськогосподарську продукцію, створювала умови для інтенсивного розвитку сільського господарства, особливо виробництва технічних культур (льон, коноплі, цукровий буряк) і товарного тваринництва (мясо, молоко, шкіри). Отже, саме особливості ЕГП сприяли формуванню відповідного типу господарства на території України.
Особливе значення ЕГП має для розвитку міст. Адже міста виникають та зростають на економічних звязках й тим самим реалізують просторові відношення певного пункту до різних економічних обєктів.
Історія багатьох міст свідчить про стійку і потужну роль ЕГП в їхньому розвитку. Є чимало прикладів, коли міста зникали та знову відроджувалися, стверджуючи фокусну (вузлову) роль саме цього місця для численних економічних звязків, підкреслюючи той факт, що на цьому місці міста не може не бути. Яскравим зразком слугує історія Карфагену. Один з римських сенаторів прославився тим, що всі свої виступи починав і закінчував закликом Карфаген повинен бути знищений!. Протягом тривалих Пунічних воєн Рим намагався зруйнувати Карфаген та стерти саму память про нього. Карфаген таки було зруйновано, а попелище розорано і засіяне на знак того, що міста тут ніколи вже не буде. Але Карфаген відродився. Був спалений вдруге і його територія засипана сіллю, щоб навіть рослини не могли тут існувати. Та з плином часу зявляється Новий Карфаген. Навала арабів вже у VІІІ столітті після Р.Х. знову закінчується нищівним руйнуванням. Але знову велике місто Туніс (столиця держави) виникає на згарищі, фіксуючи таким чином надзвичайні вигоди ЕГП цього пункту.
Яскравим прикладом слугує і виникнення Санкт-Петербургу, за влучним висловом О.І. Воєйкова, в економічній пустелі. Справді, місто було закладено на майже незаселеній території, до того ж відірване від інших економічних центрів і районів тодішньої Росії. Проте Петербург зростав у місці, зручному для зовнішньоторговельних звязків країни, які на той час були вкрай необхідні для її економічного становлення. Зявилися нові шляхи сполучення, встановилися економічні звязки з центральними районами країни, і невдовзі Петербург став найбільшим економічним центром Російської імперії.
Так точно і на місці Одеси місто не могло не виникнути. Навіть безводний сухий степ Причорноморя не зміг перешкодити стрімкому розвитку Одеси як зовнішньоторговельного порту.
Цікаво, що місця перетину (фокуси) економічних звязків можна визначити навіть тоді, коли рівень розвитку продуктивних сил країни ще недостатній для заснування міст. Наприклад, у багатьох африканських країнах існують так звані уявні міста. На перетині звязків кількох сусідніх поселень існують пусті, незаселені місця, де збираються місцеві базари та ярмарки, проводяться адміністративні збори населення, свята та інші заходи. Тобто з плином часу саме тут має виникнути місто.
Розберемо цю ситуацію на теоретичному рівні. Всі обєкти володіють фізичними і функціональними властивостями. Між цими властивостями бажана тотожність. Якщо така тотожність відсутня, відбувається тиск місця, виразом якого є міграції людей, зміна функцій обєктів, їх підйом або деградація чи навіть фізичне переміщення.
Таким чином, місце є істотною внутрішньою характеристикою обєкту, фактором його функціонування. Розуміння цього факту привело до поширення в географії так званого позиційного принципу.
На відміну від математичного (геодезичного) положення в системі координат або фізико-географічного положення, ЕГП категорія історична, тобто змінна у часі.
Наведемо декілька таких прикладів. У середні віки італійські міста-республіки Венеція і Генуя контролювали торгівлю на Середземному морі, потіснивши (після хрестових походів) арабських купців і мореплавців. У Європі користувалися попитом східні товари (оксамитові та шовкові тканини, бавовна, порцеляна, прянощі, парфуми, самоцвіти тощо), які надходили азійськими торговими шляхами (зокрема Шовковим шляхом) до узбережжя Чорного та Середземного морів або доставлялися арабськими мореплавцями з Індії у Перську затоку і далі суходолом до східного Середземноморя. Венеція завдяки своїй ключовій позиції між Заходом і Сходом на якийсь час стала першою морською і торговою державою Європи.
Але впала Візантія під натиском турків-османів, які захопили Константинополь, жваві торгові міста на шляхах східної торгівлі, у т.ч. й на Чорному морі (наприклад, Кафа тепер Судак), в результаті занепала вся система торговельних шляхів через Центральну Азію. З іншого боку, від узбережжя Західної та Північної Європи відкрилися шляхи через Атлантику до Америки. Намагання обійти турків веде до значних географічних відкриттів. Цікаво, що і Христофор Колумб, і Джон Кабот, які працювали на іспанську та англійську корони, були по суті безробітними італійськими мореплавцями.
У долях низки європейських країн відбулися просто катаст?/p>