Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°їнськими установами, судами і школами.
Обмежену програму Головної Руської Ради підтримали закарпатці, які прагнули вийти зі складу Угорщини й обєднатися із Східною Галичиною у складі Австрійської імперії. Представники ж Буковини вимагали відокремлення від Галичини і виділення її в окремий край з своїм сеймом. Ця вимога була задоволена в 1849р., що ще більше посилювало дроблення західноукраїнських земель.
У березні 1849р. молодий австрійський імператор Франц-Йосиф "дарував" імперії нову антидемократичну так звану "откройовану" конституцію. Вона створювала централізовану державу, в якій вся повнота виконавчої влади була зосереджена в руках імператора і його міністрів.
Законодавча влада належала імператору разом з рейхстагом, який складався з двох палат. До верхньої палати (Oberhaus) входили обрані на строк пять років делегати від крайових сеймів, а нижня палата (Unterhaus) обиралася прямими виборами повнолітніми платниками не менше 5гульденів безпосередніх податків на рік за нормою один депутат на 100тис. населення. Прийнятий обома палатами законопроект вимагав обовязково санкції імператора.
Для управління окремими коронними краями імператор призначав наділених широкими повноваженнями намісників (Staathalter). Крім того, при імператорі cтворювалася на правах дорадчого органу призначена ним Державна рада, яка була єдиним реалізованим на практиці заходом откройованої конституції.
Березнева конституція 1849р. у 77-й статті проголошувала, що всі австрійські коронні краї одержать свої крайові конституції. Для Галичини крайова конституція була видана патентом імператора від 29вересня 1850р. Того ж самого дня була надана крайова конституція і для Буковини.
Крайова конституція для Галичини налічувала 82 статті і складалася з таких розділів: "Про край" (ст.16); "Про крайове представництво взагалі" (ст.79); "Склад крайового представництва" (ст.1055); "Компетенція крайового представництва" (ст.5681); "Кінцеві постанови" (ст.82).
Крайова конституція для Галичини, порушуючи єдність краю, ділила його на три округи (Краківський, Львівський і Станіславський), тобто суто польський, змішаний польсько-український і суто український. Начальником крайової адміністрації був намісник, якому підпорядковувалися призначені сеймовими куріями президенти округів.
Поділ Галичини на три округи був невдалою спробою вирішення національних суперечностей у Галичині, де поляки становили 45,9% населення, українці 45,4%, євреї 7,1% та інші 1,6%. Тому аж ніяк не можна погодитися із твердженням відомого польського історика права професора Львівського університету О.Бальцера, що встановленням трьох окремих округів штучно порушувався органічний звязок окремих складових частин Галичини, а тим самим применшувалося значення краю як цілості в державному організмі. Таку ж позицію займали польські правлячі кола, які заперечували український характер Східної Галичини і виступали тоді і пізніше проти будь-яких культурних і політичних домагань галицьких українців.
Крайове представництво за конституцією повинно було складатися з трьох сеймових курій: Львівська 50 депутатів, Краківська 58 депутатів, Станіславська 42 депутати. Депутати обиралися прямими виборами на строк шість років при наявності майнового цензу. Пасивне виборче право надавалося з 30-річного віку. Згідно зі ст.24 Конституції сеймові курії щорічно скликалися імператором у листопаді, тривалістю чотири тижні. Імператорові належало право розпуску курій. Кожна сеймова курія більшістю голосів обирала голову (офіційно він йменувався президентом) і його заступника терміном на три роки. Компетенція курій зводилася головним чином до питань господарського характеру, і їхні рішення вимагали санкції імператора. Внаслідок цього вони одержували статус крайового закону в справах, які перелічені в крайовій конституції (ст.61).
Виконавчим органом усіх трьох курій був спільний Крайовий виділ (комітет) у складі 15 членів, обраних порівну куріями. Члени комітету зобовязані були проживати у Львові і з свого середовища обирали голову. Спільним законодавчим органом усіх трьох округів Галичини був Центральний виділ у складі 33 членів (15 членів Крайового виділу і по шість депутатів від кожної курії). Компетенція Центрального виділу зводилася до розгляду питань, які конституція вважала спільними для всього краю.
Намісник краю, а також президенти округів і призначені ними комісари контролювали діяльність сеймових курій і Центрального виділу, беручи в обовязковому порядку участь у їх засіданнях (ст.35).
З метою введення в дію крайової конституції для Галичини міністр внутрішніх справ Австрії О.Бах 8жовтня 1850р. видав розпорядження про поділ трьох округів Галичини на повіти. Львівський округ поділено на 19, Краківський на 26; Станіславський на 18 повітів.
Одночасно з крайовою конституцією для Галичини було опубліковано обширну крайову виборчу ординацію (86 статей), яка детально регулювала порядок утворення виборчих округів, складення списків виборців, порядок голосування і підрахунку голосів, видання посвідчення про обрання і перевірку повноважень депутатів, причому основну роль у всіх цих питаннях відігравав намісник.
Видана в березні 1849р. загальнодержавна і крайова конституція для Галичини 1850р. так і не були введені в дію. Пізніше патентом від 31грудня 1851р. вони були і формально скасовані. Австрія знову перет