Галичина - соціокультурна, історична, політична частка України
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?йнято вважати 100%-им джерелом з історії Галичини, але таке твердження є також не більш, ніж історичним штампом, фальшивість якого чомусь досі не змогли (чи не захотіли?) розгледіти дослідники, незважаючи на всю прозорість тенденційности.
Справа у тім, що давно відомо: “Галицько-Волинський літопис” написав у Холмі (тобто на Волині) шанувальник (і талановитий!) Данила Романовича. Неупередженому читачеві одразу впадуть у вічі епітети щодо галицьких бояр: невірні, підступні, прокляті галичани. І дійсно, чого вони тільки не витворяють: диктують свої умови князям, піднімають проти них повстання, “замикаються” в містах, захоплюють соляні копальні, запрошують княжити то угрів, то ляхів, то інших Рюриковичів, а факт повішення двох Ігоревичів (синів Ярославни зі “Слова…”) взагалі безпрецедентний випадок в історії не лише Руси, але й Европи. І все це їм сходить з рук! Може це зумовлено “толерантністю” Данила, котрий відчував свою нелегітимність у Галичині, адже його батько захопив галицький стіл силою і був дійсним “окупантом”, знищивши стільки галицьких бояр, що до нас дійшла його історична фраза: “Не подусивши бджіл, меду не зїси”. Але така ж поведінка боярства простежується і щодо попередньої легітимної династії Володаревичів: згадаймо хоча б спалення Настаськи фаворитки Ярослава Осьмомисла або вигнання його сина Володимира (принагідно зауважимо, що останній, як, на нашу думку, переконливо довів Леонід Махновець, був автором “Слова”)...
Єдина сила в історії Руси, з якою можна порівняти галицьких бояр, було новгородське боярство. Але ми знаємо, що незалежна поведінка новгородців була легітимізована наданням їм “Руської Правди” Ярославом Мудрим взамін на військову та матеріальну підтримку в його змаганнях за великокняжий стіл. Це означало, що він делегував новгородському боярству одну з головних державних княжих прерогатив право суду, висловлюючись сучасною термінологією надав Конституцію. Чи не було чогось подібного в Галичині?
Як писалося в літописі, “а ми на попереднє повернемося”. За чеськими джерелами прикарпатські території починаючи від Краківської землі аж до Бугу входили до складу Великоморавської держави одного з перших словянських державних утворень. Таким чином, племя хорватів входило спершу до сфери впливів майбутньої Чеської держави (до речі, хорвати жили і в самій Чехії на схід від Влтави). Можливо, що Перемишль був таким же ж символом-форпостом чехів-Пшемиславичів у Галичині, як Володимир і Ярослав символами кордонів експансії Києва на захід Волині. Це пояснює і заснування єпископської катедри саме у Володимирі, а не в Перемишлі, де вона існувала, мабуть, від часів Кирила і Методія або їхніх послідовників у кожному разі достеменно відомо, що перше хрещення поляки прийняли саме від чехів. З часом впливи Чеської держави у Прикарпатті слабшали, а експансія Києва на захід зростала, що й призвело до включення цих земель у державний конгломерат Руси. Цілком можливе припущення, що чеські князі чи королі надали галичанам якісь певні права або галичани прийняли князів-рюриковичів на певних умовах, закріплених тогочасними юридичними документами. На це можуть вказувати присяги Казимира III в середині XIV століття при прийнятті влади над Галичиною не порушувати її праві та звичаїв, що було продубльовано його послідовницею королевою Ядвігою. Що це: тривіальна юридична формула чи йшлося про якісь важливі політичні права?
Ще один цікавий епізод повязаний із королем Владиславом II Ягайлом, коли він перетворив православну катедру у Перемишлі на костел і повикидав труни похованих там (кого?). Традиційно це повязують із ягайлівською ревністю неофіта виказати відданість католицтву. Але чому саме в Перемишлі? Чому не в столичному Львові? Не в колишніх столицях Галичі та Володимирі? Чи не тому, що при храмі могли зберігатися якісь документи й літописи або тексти наданих галичанам прав відчитувалися у вигляді графіті на стінах собору, а поховання належали намісникам чи духівництву, поставлених ще чеською владою, які зберігали у галичан згадку про їхні автономні права щодо нових володарів?..
Та повернемось у XIII століття. Монгольська навала стала трагедією для народів Руси, але до певної міри вона була вигідна Рюриковичам. На відміну від Европи, на Русі не було княжого феодалізму як такого, тобто юридично володарем Руси був великий князь - всі решта були в уділах “на кормлінні”: тобто в будь-який момент удільного князя могли “перекинути” на інше княжіння, яке не було спадковим. Саме цю спадковість, “вотчину”, виборювали князі у взаємних чварах, одночасно прагнучи посісти і київський стіл. Татари ж надавали ярлики князям на пожиттєве володіння уділом, з перспективою зробити князювання спадковим. Данило відбув поїздку до Орди і прийняв формальний васалітет, легітимуючи тим свою владу над Галичиною в очах Східної потуги. В 1253 році він прийняв від папи корону короля Руси, і таким чином його влада набуває легітимних підстав для Заходу. Саме цей період - середина XIII століття слід вважати часом остаточного формування Галицько-Волинської держави та її юридичного визнання у західному та східному світах. Додамо, що Данило активно втручався в центральноевропейську політику: згадаймо, принаймні спробу посадити свого сина Романа на австрійський престол чи військову демонстрацію у Центральну Европу з метою підтримки угорського короля в суперечках останнього з германським імператором. Показовим у цих подіях є не вони самі чи їх результати, а те, що відто?/p>