Вплив фізіології на психологію
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
?ва карєра. У Німеччині були досить великі шанси стати шановним викладачем з гарною платнею, хоча досягти вищого положення було важко. Від багатообіцяючого університетського вченого було потрібно представити наукову працю, більше значну, чим стандартна докторська дисертація. Це означало, що людина, що обрала університетську карєру, воістину повинен була мати видатні здатності до науки. Приступившись до роботи на науковій кафедрі, молоді вчені постійно відчували тиск у відношенні того, що стосувалося проведення досліджень і наукових публікацій.
Увесь світ заздрив німецькій університетській системі з її давніми традиціями, знаменитою академічною волею й репутацією наукової переваги й академічної суворості. Про студентів німецьких університетів жартували, що третина з них під тиском принципу працювати-працювати стала жертвами нервового зриву; третина намагалася знайти порятунок від цього тиску на дні склянки й зовсім загинула; ну а ще третина продовжувала управляти Європою.
Хоча суперництво було гострим, а вимоги високими, нагорода набагато перевершувала витрачені зусилля. У німецькій науці XIX століття процвітали тільки кращі із кращих, а результатом був ряд великих досягнень у всіх науках, включаючи нову психологію. Не випадково професори німецьких університетів, яким наукова психологія зобовязана своєю появою, стали володарями наукових розумів у Європі.
Герман фон Гельмгольц (1821-1894)
Гельмгольц, фізик і фізіолог, плідний дослідник, був одним з найвидатніших учених XIX сторіччя. Хоча психологія займала лише третій рядок у списку його наукових інтересів, все-таки саме роботи Гельмгольца, а також дослідження Фехнера й Вундта, поклали початок нової психології.
Сторінки життя
Гельмгольц народився в Потсдамі, у Німеччині, де його батько викладав у гімназії (у Європі так називається підготовча вища школа або коледж перед надходженням в університет). Через слабке здоровя, у дитинстві Гельмгольц одержував домашню освіту. У віці 17 років він надійшов у Берлінський медичний інститут, де плату за навчання не брали з тих студентів, хто погоджувався по закінченні навчання служити армійськими хірургами. Гельмгольц прослужив сім років, протягом яких він продовжував займатися математикою й фізикою й опублікував кілька статей. Він написав роботу, у якій вивів математичне рівняння закону збереження енергії.
Звільнившись із армії, Гельмгольц одержав місце адюнкт-професора на кафедрі фізіології в університеті Кенігсберга. Наступні тридцять років він займав академічні посади на кафедрах фізіології в університетах Бонна й Гейдельберга й фізики - у Берліні.
Гельмгольц надзвичайно успішно працював у всіляких областях. У ході досліджень по фізіологічній оптиці він винайшов офтальмоскоп - пристрій для дослідження сітківки ока. Його фундаментальна тритомна праця по фізіологічній оптиці Фізіологічна оптика був настільки значним, що його перекладали на англійську мову й 60 років через послу виходу. В 1863 році було опубліковане дослідження Гельмгольца із проблем акустики Про сприйняття тону, у якому узагальнені результати його власних вишукувань і представлений огляд доступної в той час літератури. Він писав статті по таких різноманітних темах, як залишкове зображення, нездатність розрізняти кольору, переміщення кришталика ока, розмір в арабсько-перській музиці, утворення льодовиків, геометричні аксіоми, лікування сінної лихоманки. Пізніше Гельмгольц побічно сприяв винаходу бездротового телеграфу й радіо.
Восени 1895 року, вертаючись із поїздки по Сполученим Штатам (він відвідував Всесвітню виставку в Чикаго), Гельмгольц серйозно постраждав у результаті падіння на борті судна. Менше ніж через рік з ним трапився удар, що зробив його напівбожевільним. Його дружина писала: Думки його безладно плуталися. Життя реальна й сон, час і простір - усе в його голові було дуже мрячно... Немов душу його була далеко, у якімсь прекрасному ідеальному світі, де панували тільки наука й вічні закони.
Нервові імпульси, зір і слух: дослідження Гельмгольца.
Для психології становлять інтерес вишукування Гельмгольца з питань визначення швидкості нервових імпульсів, а також дослідження в області зору й слуху. У ті часи вважалося, що швидкість нервового імпульсу миттєва або принаймні так велика, що не піддається виміру. Гельмгольц був першим, хто емпірично виміряв швидкість проходження нервового імпульсу, фіксуючи моменти порушення рухового нерва ножного мяза жаби й наступної мязової реакції. Експериментуючи з нервами різної довжини, він визначав різницю в часі між моментом стимуляції нерва поруч із мязом і моментом мязової реакції, а потім проробляв т же саме, але вже стимулюючи нерв в іншому місці, далі від мяза. Ці досвіди дозволили визначити швидкість проходження нервового імпульсу, що у середньому виявилася рівної 90 футам у секунду.
Гельмгольц проводив подібні експерименти й на людях, але отримані результати - навіть стосовні до однієї людини - настільки різнилися, що зрештою він відмовився від подібних досліджень.
Досвідченим шляхом Гельмгольц установив, що проходження нервових імпульсів відбувається з певною швидкістю. Це підтвердило, що процеси мозкової й мязової діяльності протікають не одночасно, як уважалося раніше, а випливають один за одним через якийсь час. Гельмгольца, однак, цікавили не психологічні аспекти, а лише сама можливість виміру даного параметра. Заслуги Гел?/p>