Вплив податкової політики на інвестиційну діяльність
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
µзпечують приріст суспільного капіталу, а спекулятивні операції на фондовому ринку з цінними паперами збільшують тільки дохід окремого банку шляхом перерозподілу суспільного доходу [4].
По-третє, введення для банків особливих пільг може ускладнити систему оподаткування банків і зменшити надходження до державного бюджету. Так, у Росії до 1996 р. звільнявся від оподаткування банківський прибуток, отриманий внаслідок надання довгострокових цільових кредитів (3 роки і більше) підприємствам, які використовували ці кредити для інвестицій у розвиток своєї виробничої бази. Однак банки видали мало таких кредитів, оскільки вони не могли проконтролювати їх цільове використання. Внаслідок цього, кредити, в основному, попадали холдингам, основна діяльність зосереджувалась у сфері обігу, а не у сфері виробництва.
По-четверте, введення податкових пільг для підвищення ефективності інвестиційних операцій буде дієвим тільки за умови повного звільнення від оподаткування інвестиційних доходів. Однак на практиці дуже важко із загального обсягу прибутку банку виділити ту її частину, яка отримана від інвестиційних операцій. Це зумовлено тим, що у наш час при розрахунку прибутку банку доходи і витрати від інвестиційних операцій змішуються з доходами і витратами від інших операцій. Водночас податковий вплив на доходність інвестиційних операцій не обмежується наданням податкових пільг.
Важливе значення має склад витрат банку, які враховуються при обчисленні податку на прибуток, зокрема, витрати на оцінку застави, страхування застави тощо. Істотне значення має облік податкової бази при формуванні створених резервів, наприклад, резерву на можливі втрати за позиками, резерву по сумнівних боргах тощо.
По-пяте, податкове стимулювання інвестиційної діяльності банків не може обмежуватися підвищенням дохідності даних операцій. Важливим чинником банківської інвестиційної діяльності є інвестиційна пропозиція банку.
Якщо в банку мало "довгих пасивів", то сподіватися на збільшення банківських довгострокових інвестицій не доведеться. Зумовлено це тим, що нині в Україні середня тривалість банківських вкладів становить близько року, а підприємствам кредити необхідні на 5-10 років, водночас для середнього класу іпотечні кредити будуть доступні у випадку надання їх на 25-30 років.
По-шосте, впродовж останніх років набула широкого розголосу теза про необхідність податкового стимулювання зростання банківського капіталу. Зумовлено це передусім тим, що податкове стимулювання власних засобів банків непрямо сприятиме розвитку довгострокових банківських інвестицій. В економічній літературі з метою стимулювання збільшення банківського капіталу пропонують такі податкові пільги: на капіталізований прибуток (для банків); вилучення із бази оподаткування засобів, які спрямовані на покупку акцій банку (для юридичних та фізичних осіб). Безумовно, уведення цих пільг може стимулювати зростання банківського капіталу. Однак треба брати до уваги ще таку обставину, що, в Україні зокрема та й у світі загалом значна частина приросту капіталу (30-50%) є наслідком використання схем його фіктивного збільшення. Своєю чергою, це не дає змоги задіяти даний капітал для реального розширення банківської інвестиційної діяльності.
По-сьоме, доцільною видається система податкових пільг на доходи від капіталу, зокрема: відсоткові доходи по вкладах у банки, дивіденди по цінних паперах. Проте, впродовж останніх років спостерігається світова тенденція щодо скорочення числа країн, в яких відсоткові доходи не оподатковуються податком на прибуток. З 1.07.2005 р. вступила у дію Європейська податкова директива, згідно з якою банки 12-ти країн (Великобританії, Німеччини, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Нідерландів, Португалії, Франції, Фінляндії і Швеції) зобовязані інформувати податкові служби країн-членів ЄС про наявність рахунків їх громадян. Своєю чергою Австрія, Бельгія, Швейцарія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Андорра, а також офшорні центри Джерсі, Гернсі і острів Мен не будуть надавати відомості про вкладників податковим службам інших країн, але за це будуть вилучати податок з банківських доходів нерезидентів (до введення директиви ці доходи податком не обкладались). Ставка податку у 2005 р. становить 15%, з 01.01.2006 р. вона становитиме 20%, з 01.01.2011 р. - 35%. При цьому податкові надходження будуть розподілені: 25% залишаються у державі, в якому отримано даний дохід, а 75% надійдуть в бюджет країни проживання інвестора. Реалізація подібних заходів в Україні привела би до відтоку вкладів населення з банків і зниження інвестиційної активності в економіці. За цієї причини Україна продовжила до 01.01.2010 р. мораторій введення податку на відсотки по банківських вкладах і ощадних сертифікатах фізичних осіб (його ставка запланована на рівні 5%) [4].
По-восьме, податки не повинні створювати додаткові перешкоди для залучення ресурсів на цілі розвитку бізнесу як юридичними, так і фізичними особами. У зарубіжних країнах організації всю суму відсотків за отримані кредити включають у склад витрат, що збільшує чистий прибуток і можливості подальшого залучення позикового капіталу. У багатьох країнах (Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Італія, Канада, Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, Швеція та інші) фізичним особам надано змогу зменшувати суму подоходного податку на величину виплачених відсотків за кредитами, які взяті на цілі виробничого інвестування. В Україні подібні податкові пільги відсутні.
Наса