Вплив податкової політики на інвестиційну діяльність
Информация - Экономика
Другие материалы по предмету Экономика
°нки, маючи страхування від кредитних втрат, при неповерненні кредиту навіть не звертаються за компенсацією до страхової компанії. Замість цього вони займаються реалізацією застави і власними силами повертають свою заборгованість. Адже страхові внески пішли до страхової компанії, повязаної з банком, і тому отримати за рахунок неї страхову компенсацію означало б перекладання грошей з однієї кишені власників банку, куди вони були завчасно сховані від податку на прибуток, у другу. За таких умов доцільним видається рішення про повну ліквідацію податкових пільг на страхові платежі.
За даними ДПАУ і Мінфіну, із бази оподаткування банківською системою виводиться коло 1 млрд. грн. (600 млн. грн. припадає на резерви по проблемних кредитах і коло 400 млн. грн. - на схеми страхування фінансових і кредитних ризиків) і тому втрати бюджету через пільги по оподаткуванню резервних і страхових відрахувань банків становлять 250 млн. грн. в рік. Окрім того, податківці виявили випадки фіктивного страхування на суму 250 млн. грн. [3, c.8].
На цей час з боку податкової служби висувається ціла низка зауважень до банків як платників податків. По-перше, вказується на неякісну фінансову звітність банків: показники прибутку у фінансовій звітності можуть істотно відрізнятись від прибутків у податковій звітності. Відомі випадки, коли в одних документах показано прибутки, а у других - збитки. Справа в тому, що банки у своїх фінансових звітах можуть вказувати результати переоцінки своїх активів. І за рахунок маніпуляцій такою переоцінкою банки "набувають" свій капітал.
По-друге, податківці стверджують, що банки досить широко використовують метод фіктивно-індикативних угод, за якими, наприклад, 1 м простих підвальних приміщень оцінюється декількома тисячами гривень, а котирування акцій деяких підприємств на фондових ринках часто у кілька разів перевищує їх реальну вартість.
По-третє, податківці не можуть пояснити феномен як у зведеному звіті фінансових показників за 2004 р. прибутки одного із найбільших українських банків до оподаткування виявився меншим, ніж після сплати податків.
По-четверте, податкові органи заявляють, що майже половина найбільших банків України застосовує некорисні для державної скарбниці методи ведення бізнесу. За даними ДПАУ, у 50-ти із 161-го діючого банка податкове навантаження (відношення сплаченого податку на прибуток до валового доходу) у першому кварталі нинішнього року становило менше 1%. [3, c.8]
По-пяте, податкова адміністрація вимагає зробити більш суворими вимоги до фінансових показників стійкості банків. Вона пропонує включити у список критеріїв оцінки надійності банку відношення сплачених податків до прибутків банку, і відношення сплаченого податку до доходів банку. Якщо банки у податковій звітності показують збитки, то їх доцільно позбавляти ліцензії на право залучати вклади населення. Якщо банк не має прибутків, то він ненадійний і тому не має підстав дозволяти йому розширяти ресурсну базу за рахунок вкладів фізичних і юридичних осіб.
По-шосте, податкові експерти пояснюють, що нинішню практику резервування треба змінювати, оскільки нерідко банківські резервні фонди існують досить умовно. У разі виникнення реальних форс-мажорних обставин вони виявляються безкорисними для підтримки ліквідності банку і здатності вчасно виконувати платіжні зобовязання. Саме тому банкам потрібно переходити до реальних резервних фондів, на зразок фонду гарантування вкладів. Для цього кошти повинні зберігатися на спеціальних резервних рахунках. Тоді ніхто не буде заперечувати правомірність віднесення цих резервних коштів на витрати.
По-сьоме, банки "оптимізують" свої фінансові потоки шляхом взаємодії або із засновниками, або з дочірніми структурами, або з акціонерами. У результаті, витрати штучно доводяться до бажаного рівня.
По-восьме, нема серйозних підстав, щоб банки не платили податок з прибутку, як будь-який інший бізнес. Нинішня перевага банків над іншими субєктами підприємництва видається необґрунтованою.
Банкіри зі свого боку визнають необхідність відміни пільг щодо страхування фінансових і кредитних ризиків. Однак наголошують на тому, що жоден субєкт підприємництва, окрім банків, не ризикує грошима вкладників.
При цьому, банки, володіючи суспільними грошима, кредитують економіку і забезпечують умови для її зростання, покращують добробут нації тощо. Щоб задовольнити потреби у кредитних ресурсах, банки повинні нарощувати свої капітали і на це вони скеровують весь свій прибуток. При цьому прибуток реально іде на формування резервів під кредити. Якщо ж резерви будуть формуватися з прибутку після його оподаткування, то це ще більше обмежить банківський капітал та можливості його нарощування.
Фіскальне значення податкових платежів банків є незначною: в останні роки податкові надходження від банків у консолідованому бюджеті становлять 2-3%. Поміж тим, щоб активізувати банківську інвестиційну діяльність, потрібно використовувати відповідні податкові інструменти і зменшувати податкові ризики.
По-перше, за допомогою податкових пільг можна створити конкурентні переваги інвестиційним операціям банку і сформувати сприятливі умови для активізації інвестиційної діяльності.
По-друге, податкова політика повинна розділити податкові режими для інвестиційних та спекулятивних операцій банку. З макроекономічної точки зору, це зумовлено тим, що банківські інвестиції (особливо довгострокові) заб?/p>