Володимир Антонович
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
Володимир Антонович
(1834 - 1908)
Iсторик, археолог, етнограф
Володимир Антонович був організатором і натхненником першого всеукраїнського суспільно-культурного руху з центром у Києві.
Крім того, він основоположник і патріарх української історичної школи, з якої вийшов ряд чудових учених, зокрема М. Грушевський
Володимир Антонович
Володимир Боніфатійович Антонович народився 30 січня 1834 р. у безземельній дворянській родині в містечку Махнівка (тепер село Комсомольське Козятинського району Вінницької області); за іншими даними 1830 р. в містечку Чорнобиль. Зустрічаються й інші дати народження (6 січня, 18 лютого 1834 р.).
Закінчив Другу одеську гімназію та медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Майже рік практикував у Чорнобилі й Бердичеві. Підзаробивши грошей, продовжив навчання на історико-філологічному факультеті (1856 р.). Від 1860 р. працював у Першій київській гімназії, а в 18631880 рр. у канцелярії генерал-губернатора, де розбирав і видавав давні міські акти.
В ті роки в Київському університеті ще були свіжі спогади про кирило-мефодіївців. Серед інтелігенції міста багато хто був близько знайомий з ними. Духовне формування історика відбувалося під впливом їхніх ідей і не без романтичного ставлення до української старовини.
І замолоду, і в зрілому віці Антонович стояв на ліберально-демократичних, культосвітніх позиціях. Однак у другій половині 50-х років XIX ст., по смерті Миколи І, в атмосфері очікування великих реформ настрої, особливо серед студентства, швидко радикалізувались. Не тільки в Петербурзі й Москві, а й у Харкові та Києві на межі 5060-х років XIX ст. стали виникати гуртки молодих революціонерів. Формувалася ідеологія народництва, досить аморфної та різновекторної суспільно-політичної течії соціалістичного штибу.Дворянські діти починали відчувати "колективну провину" свого стану, а то й сімей, за гноблення народу, під яким розуміли насамперед селянство. У деяких вихідців із правобережної шляхти (з якої походив і Антонович) це накладалось і на проблему національної ідентичності, повязану з усвідомленням свого "українства" всупереч ополяченим предкам, що "зрадили" свій народ.
У такій ідейній атмосфері серед київського університетського студентства виникає рух, що дістав від опонентів зневажливу назву "хлопоманство".
Особливо негативно до нього ставилися польські кола Києва, які включилися в загальнопольський національний рух і прагнули залучити на свій бік полонізовану українську шляхту.
Появу самостійного українського руху польські радикали сприймали як розкол на загальному антиімперському фронті шляхетських родів колишньої Речі Посполитої, про відновлення якої, коли не "от можа до можа", то бодай до Дніпра, вони палко мріяли.
У такій складній обстановці, напередодні польського повстання, що спалахнуло в січні 1863 р., Антонович став лідером київських "хлопоманів" здебільшого студентів українського походження, які мали вже кілька поколінь польськомовних предків. Вони, часто пішовши на відкритий конфлікт із друзями-поляками, проголосили себе українцями й визначили за мету працю на благо простого народу. Однодумцями Антоновича були насамперед К.Михальчук, П.Житецький і Т.Рильський (у майбутньому батько видатного українського поета Максима Рильського).
1861 р. ця молодь заснувала культурно-просвітницьке товариство " Київську громаду".
Серед її перших активістів були П.Чубинський (автор слів сучасного гімну України), О.Стоянов, В.Торський, В. і Е.Синьогуби, Б.Познанський. Вплив громадівців у місті швидко зростав, і 1862 р. цей рух налічував уже понад 200 членів. Наприкінці 1861-го з ініціативи й під редакцією Антоновича вийшли два числа рукописної газети "Громада", що призвело до неприємностей: поліція почала переслідувати її переписувачів, не без підстав звинувачуючи їх в антиурядових настроях. Від наступних випусків довелося відмовитись.
У своїй діяльності київські громадівці на чолі з Антоновичем орієнтувалися на авторитетну українську "Громаду" Петербурга, створену колишніми кирило-мефодіївцями, які повернулись із заслання, М.Костомаровим, П.Кулішем, В.Білозерським і Т.Шевченком. За фінансової підтримки багатих українських поміщиків В.Тарновського й Г.Галагана петербурзька "Громада" розгорнула широку просвітницьку діяльність. Зокрема, впродовж 18611862 рр. (до початку польського повстання 1X63 р.) вона видавала українською мовою щомісячний журнал "Основа", який поширювався і в Україні, насамперед серед громадівців Києва.
Згодом "громади" виникли ще в багатьох містах: у Чернігові, Полінні, Харкові та ін. Там також активізувалася культурно-просвітницька пильність: відкривали народні школи, видавали українські книжки, особливо підручники для народних шкіл (починаючи зі складеного Г.Шевченком "Букваря" і "Граматики" П.Куліша).
Але молоді київські громадівці спиралися вже на інші ідеї та переконання, ніж кирило-мефодіївці. Антонович та його однодумці стояли на позиціях еволюціонізму й позитивізму.
На відміну від радикальної молоді російських міст, громадівцям не був властивий категоричний матеріалізм і революційний запал М.Черни-шевського або войовничий атеїзм і нігілізм Д.Писарєва. Однак до порядків царської Росії (як напередодні, так і після селянської реформи 1861 р.) вони ставилися дуже критично, засуджували самодержавно-бюрократичний лад, визнаючи ідеали конституціоналізму, парл