Відонімні словотворення
Курсовой проект - Иностранные языки
Другие курсовые по предмету Иностранные языки
? відонімних утворень порівняно з іншими видами утворень;
3) встановити склад відонімних дериватів, характерних для сучасної публіцистики;
4) визначити й схарактеризувати екстралінгвальні й інтралінгвальні чинники появи відонімних утворень у мові сучасної української періодичної преси;
5) систематизувати відонімних утворень за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;
6) здійснити семантичну класифікацію відонімних утворень, виділити при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;
7) зясувати текстове призначення відонімних утворень і простежити звязок актуалізованої внутрішньої форми відонімних утворень з контекстом;
8) визначити й описати стилістичні функції відонімних утворень як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;
Наукова новизна роботи. В роботі є спроба систематизовано й комплексно описати різні типи відонімних утворень, зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик, досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і зясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.
РОЗДІЛ І. СПОСОБИ СЛОВОТВОРЕННЯ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
1.1 Поняття про словотвір або деривацію
В цій частині курсової роботи ми розглянемо поняття про словотвір або деривацію, морфеми, з яких складаються слова, похідні та непохідні основи.
Словотвір або деривація, разом з словозміною частина граматики, наука про будову слова й утворення від наявних у мові слів нових слів, з новим лексичним значенням:
1) афіксами (приростком: гомін відгомін: наростком: ліс ліс-ов-ий);
2) словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (велик-день),
3) абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР уенер).
Дехто зараховує сюди ще й субстантивацію (полонений-бранець) та адвербіялізацію (восени) і прономіналізацію як морфологічно-синтаксичні засоби словотворення з переходом слова до іншої частини мови [1;23].
Нескладене слово може включати такі морфеми (пере-пис-ува-ти; за-город-ній): кореневу (-пис-, -город-), звичайно як носія загального лексичного значення, приросткову (пере-, при-) й наросткову (-ува-, -н-), що конкретизують значення слова і разом з кореневою морфемою складають основу слова, і флексійну, закінченнєву морфему -ти, -ий (подекуди й постфікс, напр., -ся), як носія граматичного значення слова, що визначає стосунки слова до інших у реченні чи словосполученні [1;35].
Кількаскладне слово має дві або більше кореневих морфем (водо-гін, високо-думний, благо-словити). Коренева морфема може виступати в кількох варіантах (бр-а-ти, бер-у, з-бир-ати, з-бор-и, з-бір), що є наслідком давніх словотвірних і фонетичних процесів. Наростки широко вживаються у словотворенні іменників та прикметників, менше дієслів. За функцією вони поділяються на:
1) словотвірні, що утворюють нові слова (кар-а-ти, карайоний: кар-а),
2) формотвірні, що утворюють граматичні форми і належать до засобів словозміни (для вищого ступеня прикметників і прислівників: гарн-іший, -іше, для дієприкметників і дієприслівників: твор-ен-ий, твор-ячи). За активністю вживання наростки поділяються на продуктивні, що вживаються далі для творення нових слів (-ач: вимик-ач, -ник: боліль-ник), та непродуктивні, що даються виділити лише мовознавчою аналізою (-р: да-р, -к: зна-к, -т: моло-т). Дуже поширені наростки утворюють емоційні форми слів (мат-ус-я, -усеньк-а, гарн-есеньк-ий, здоров-езн-ий, пс-иськ-о, паруб-ійк-а,), вживані в іменах та прізвищах (Тимко, -цьо, -ченко, -чук, -чак, -цюра, -ченя).
З лексичних запозичень вичленовуються інколи нові наростки (-ущий: загреб-ущий, церковні стражд-ущий; -унок: дар-унок, рах-унок; -із-ація: яров-изація, колон-ізація; також інтеграцією частини іншого наростка; благальн-ий, спершу звичайно, в якійсь вужчій стилістичній функції. Число приростків порівняно невелике; більшість їх виступає ще як прийменники; вони широко вживаються при словотворенні дієслів для творення нових слів (пис-а-ти: ви-пис-а-ти, нерідко в сполученні з наростками) та при суперлятиві для творення нових граматичних форм (най-); при творенні видів дієслова: (роб-и-ти: з-роб-и-ти); для розмовної мови характеристичне скупчування кількох приростків (по-поспати); запозичених приростків мало (ц.-слов. пре-багатий, грец. архі-дурень) [2;43].
Абревіатурний тип словотвору, вживаний спершу в підпільній літературі (есер “соціал-революціонер”, РУП), дуже поширився під час першої світової війни і зокрема в радянську добу був спопуляризований пресою й адміністрацією (сельбуд - “сільський будинок”, НКВС енкавеес).
Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова) та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення.
Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні ще й хоча б один словотворчий афікс (префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо, синій, чорний, пю; до слів з похідними основами перелісок, садівник, заморський, польовий, літній, посиніти, зчорнітися, допити [3;14].
Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частина?/p>