Відносини між людьми як предмет терапевтичного аналізу
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Реферат з теми:
Відносини між людьми як предмет терапевтичного аналізу
Відносини з людьми найчастіше служать джерелом психологічних труднощів і проблем. Існує відома закономірність, повязана із ситуацією соціальної неуспішності. Як правило, "складні" у спілкуванні особистості звичайно скаржаться на те, що у всіх неприємностях винуваті навколишні: вони-де й неуважні, і егоїстичні, і грубі. У той же час люди з високим рівнем соціального інтелекту й компетентності в спілкуванні звикли розглядати міжособистісні відносини як життєву сферу, якість якої цілком визначається їхньою власною активністю. У безлічі соціально-психологічних досліджень установлено, що існує пряма залежність між внутрішнім локусом субєктивного контролю й успішністю в спілкуванні, зовнішнім локусом і комунікативними проблемами.
Ряд психотерапевтичних шкіл розглядає міжособистісні утруднення як результат процесів соціальної взаємодії людей. Предметом терапевтичного впливу при цьому виступають цілі системи або ансамблі звязків і відносин, для їхньої гармонізації широко використовуються групові методи (наприклад, психодрама або системна сімейна терапія). Зусилля терапевтичного аналізу зосереджені на пошуку внутріособистісних, глибинно-психологічних причин порушення спілкування й відносин з людьми. Адже дуже часто саме несвідомі наміри або комунікативні мотиви вносять основний вклад у соціальну дезадаптацію індивіда, а міжособистісні конфлікти є прямим продовженням психологічних.
Психоаналітична традиція схильна розглядати міжособистісні відносини індивіда як функцію цілком субєктивну. Розвита Фрейдом і його послідовниками (О. Ранком, Ш. Ференці, П. Федерном і ін.) подання про споконвічну базову єдність Я и миру у формі безмежного "океанічного почуття" спільності виводять специфіку розвитку відносин з дійсністю й іншими людьми зі способів первинної диференціації Я на основі принципу задоволення й уникання страждань, причому саме труднощі відносин Фрейд вважає основним джерелом прикростей індивідуальної долі:
"Дитина ще не відрізняє свого Я від зовнішнього миру як джерела прихожих до неї відчуттів. ЇЇ поступово навчають цьому різні імпульси... Самий бажаних з них - материнські груди, призвати яку до себе можна тільки наполегливим криком. Так Я протиставляється якийсь обєкт, щось зовні, що зявляється тільки в результаті особливої дії. Подальшим спонуканням до вичленовування Я з маси відчуттів, а тим самим до визнання зовнішнього миру, є часті, різноманітні й непереборні відчуття болю й невдоволення. До їхнього усунення прагне безроздільно пануючий у психіці принцип задоволення. Так виникає тенденція до відділення Я від усього, що може зробитися джерелом невдоволення. Все це виноситься зовні, а Я виявляється інстанцією чистого задоволення, якому протистоїть далекий і загрозливий йому зовнішній мир...
Так Я відділяється від зовнішнього миру. Вірніше, спочатку Я містить у собі всі, а потім з нього виділяється зовнішній мир. Наше нинішнє почуття Я - лише залишок, що скулився, якогось широкого, навіть всеосяжного почуття, що відповідало невіддільності Я від зовнішнього миру...
Із трьох сторін нам загрожують страждання: з боку нашого власного тіла... З боку зовнішнього миру, що може люто обрушити на нас свої величезні, невблаганні й руйнівні сили. І, нарешті, з боку наших відносин з іншими людьми. Страждання, що виникають із останнього джерела, імовірно, сприймаються нами хворобливіше інших; ми схильні вважати їх якоюсь надмірністю, хоча вони нітрохи не менш неминучі й невідворотні, чим страждання іншого походження"
Ця велика цитата добре ілюструє базові положення психоаналітичної теорії обєктних відносин, у рамках якої одержує своє пояснення взаємодія людини з миром і іншими людьми. Основи обєктної теорії сформульовані Фрейдом, а свій подальший розвиток вона одержала в роботах Мелані Кляйн, Уінфреда Р. Байона, Михаеля Балинта, Дональда В. Винникотта, Отто Ф. Кернберга, Рене А. Спитца, Вільгельма Р.Д. Фейрберна й багатьох інших. Крім того, в 40-е роки американський психіатр-психоаналитик Гаррі Стек Салліван запропонував інтерперсональний підхід до розуміння природи психічних розладів як обумовлених насамперед проблемами у відносинах з людьми.
Більшість психоаналітиків виходять із припущення про те, що вся розмаїтість відносин дорослої людини до людей у значній мірі обумовлено досвідом ранніх відносин дитини з матірю (або, як у М. Кляйн, з материнськими грудьми). Безумовно, спроби деяких дослідників воскресити в памяті пацієнтів настільки ранні враження, тим більше - приймати отримані в гіпнозі розповіді про форму материнського соска за безсумнівних факт, особливої довіри не викликають.
Тим більше наївно уявляти собі широкий спектр відносин дорослої людини як складає із простих копій його перших дитячих досвідів спілкування з людьми. І все-таки психотерапевтові корисно мати подання про основні стадії розвитку обєктних відносин і можливостях впливу цих паттернов на поводження й спілкування дорослої людини.
Обєктним відношенням у широкому змісті цього терміна називають відношення субєкта до миру в цілому, а також до окремих частин і аспектів навколишньої дійсності. Це спосіб сприйняття реальності, основа для формування емоційного й когніти