Відносини між людьми як предмет терапевтичного аналізу
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
? поміщаючи їх тим самим в осмислений контекст взаємодії. Аналогічним образом поводиться й психотерапевт, демонструючи надійність і стійкість, здатність розясняти будь-які, у тому числі несвідомо-агресивні імпульси клієнта, спрямовані на руйнування терапевтичного альянсу.
Мелані Кляйн думає, що психотерапевтичні відносини багато в чому аналогічні раннім формам обєктних. Так, початкові стадії розвитку переносу відповідають описаної вище параноїдно-шизоїдної позиції, при якій клієнтові важко сформувати стійке відношення до дій і інтерпретацій терапевта. Досить часто трапляється, що вдалі й конструктивні терапевтичні дії спочатку приймаються, а потім відразу ж знецінюються, так що обсяг виконаної роботи збільшується, а терапія не рухається вперед. Іноді спостерігається інша картина. Так, одна із клієнток Мелані Кляйн цілком адекватно сприймала на сеансі аналітичні інтерпретації й здогади із приводу власних проблем, а після цього: Настільки ідеалізувала їх і мене саму, що наступну зустріч доводилося більш ніж наполовину присвячувати її нереалістичному відношенню. Слухаючи розяснення із приводу нарцисової ідеалізації, клієнтка виглядала розгубленою і збентеженої й не могла зрозуміти, у чому її провина - чи те вона недостатньо мене цінує й захоплюється моєю роботою, чи те сама вона недостатньо гарна й не заслуговує моєї уваги й турботи. Все це в остаточному підсумку приводило до того, що "дуже корисні й такі проникливі" інтерпретації терапевта залишалися незатребуваними - клієнтка несвідомо вважала, що вони занадто гарні, щоб ними можна було користуватися
Класичну картину такої сплутаності демонструвала прикордонна клієнтка з істеричною організацією особистості. Пані М. прийшла на ознайомлювальний семінар по глибинній психології й відразу привернула увагу надмірним макіяжем і не зовсім адекватним поводженням. Спроба працювати з нею в групі виявила характерне для істеричних особистостей бажання увесь час перебувати в центрі уваги. Вона просто не дозволяла іншим учасникам що-небудь говорити й робити, а особливо сильне обурення виражала в тих випадках, коли не вдавалося навязати іншим своє розуміння що відбувається.
Процес індивідуальної терапії клієнтка початку з перерахування безлічі проблем і труднощів власного життя. Сумарна картина виглядала в такий спосіб: г-жа М. вийшла заміж за людину, що виявився закінченим егоїстом, не бажав матеріально забезпечувати родину, не любив свого сина, бив його, а дружину зробив інвалідом. Він чудовисько, справжній монстр, якого клієнтка, проте, не хоче залишати й боїться, як би він не пішов за власною ініціативою. Трохи пізніше виявилося, що г-жа М. вийшла заміж "на зло" людині, що не відповів взаємністю на її почуття, а чоловіка вона зовсім не любила. Син, "ця нещасна дитина", буквально через три-чотири фрази теж перетворювався в головний життєвий тягар, невдячного, упертого ледаря.
Прийнято вважати, що подолання порога депресивної позиції дозволяє субєктові проводити чітке розмежування між собою й миром у будь-яких емоційно пофарбованих ситуаціях. Якщо ж такого подолання не відбулося, то втрати, які переживає людина протягом життя, вона сприймає як руйнування власної особистості й втрату важливих частин власного Я. У роботі "Сум і меланхолія" (1917) Фрейд, описуючи відмінності звичайної скорботи від депресії, говорить про величне збідніння Я: "При скорботі мир стає бідним і порожнім, при меланхолії ж таким стає саме Я. Хворий зображує своє Я мерзенним, ні на що не здатним, аморальним, він дорікає, лає себе й очікує вигнання й покарання"
Втрата обєкта, рівнозначна руйнуванню Я, приводить до неможливості упокоритися із втратою, пережити її й жити далі. Фактично Я, що розглядається як загублений обєкт, почуває себе одночасно поганим (невартим любові), винуватим (який заслуговує покарання) і збитковим (нездатним залучити й удержати улюблений обєкт). Особливо важкими бувають випадки, у яких Я с самого початку не мало обєкт, не перебувало з ним у реальних відносинах, заміщаючи останні ілюзіями нерозділеної любові. У клієнтки К. важкий депресивний стан наступило після того, як вона набралася сміливості освідчитися в коханні своєму обранцеві. Пані К. мала нещастя закохатися в один зі своїх молодих колег, привабливого юнака, з успіхом у жінок.
Майже рік г-жа К. провела в мріях і фантазіях, які їхній обєкт перервав різко, відразу. Пані К., що була на той час одинадцять років у цілком благополучному шлюбі, мати двох дітей, стала послідовно руйнувати свою родину. На терапії вона пояснила, що не заслуговує щастя, не має права обманювати свого чоловіка й повинна бути покарана. Втрата обєкта не привела до розриву уявлюваних відносин з ним, оскільки г-жа К. збиралася заповнити своє життя знанням того, що коханий щасливий (з іншими жінками), а раз так - розуміння цього допоможе їй жити на самоті. Клієнтка не тільки активно фантазувала про любов, що вона прочитала в очах обєкта свого почуття, але й вела довгі телефонні бесіди з подругами на тему того, які "фатальні" обставини не дозволяють йому "відкритися".
Ще одна форма депресивної травми повязана з надмірною тривогою й страхами розриву обєктних відносин. "Зштовхнувшись із безліччю ситуацій тривоги, - пише М. Кляйн, - Его прагне заперечувати їх, а коли тривога досягає найвищої межі, Его навіть заперечує факт того, що воно взагалі випробовує любов до обєкта. Результатом може стати тр